14:41, 10 лютого 2024 р.

«Страшно, але що робити?»: як живуть люди на кордоні з росією

ФОТО: Суспільне Чернігів

Постійні звуки вибухів, перебої зі зв'язком та нечищені дороги. Так живуть люди в селі у Городнянській громаді за дев'ять кілометрів від кордону з Росією.

За словами голови громади Андрія Богдана, через постійні обстріли з двох прикордонних сіл повністю виїхали люди, ще з двох — планують евакуацію. Про це йдеться у сюжеті «Суспільне Чернігів».

Андрій Богдан, ФОТО: Суспільне Чернігів

«У нас прийнята програма підтримки людей, які переселяються. Ми вже купили десь 8-10 будинків. У нас виїхало село Сеньківка повністю, Берилівка. Сьогодні вже виїжджає Гасичівка, тому що постійно під небезпекою. Були у Мощенці, є бажаючи їхати, тому що поряд вже прилітали боєприпаси, люди бояться бути там. Звичайно, у нас на цей рік 1,5 мільйона гривень на цю програму передбачено, але якщо так взяти, це на 10-15 будинків. Якщо ми їх використаємо, то будемо шукати можливості».

«Буду вже тут помирати, хіба що заберуть і повезуть»

Миколі Ступаку 77 років, він житель прикордонного села в Городнянській громаді. Звідси до російського кордону менше ніж 10 кілометрів. Все своє життя чоловік прожив у цьому населеному пункті. 23 вересня 2023 року його будинок обстріляли росіяни. Микола каже, в той день він тільки но повернувся з магазину куди ходив по хліб.

Микола Ступак, ФОТО: Суспільне Чернігів

«Як жахнуло, отямився, а сиплеться все зі стелі. Думаю, піду у другу кімнату, де у серванті гроші лежали ще. Я туди глянув — ні дверей, ні хати (кімнати, — ред.). Я був у середній хаті (кімнаті, — ред.), виходжу — немає нічого. Я ще буханку хліба взяв під пахву, як з магазину приніс. Уявіть, був вибух у хаті, я сидів не травмований. Всі дивуються цьому. Розкидало все і залізо на 100 метрів кругом. Стіни розвалило. Нічого не залишилось. Як я залишився живий — не знаю».

Чоловік розповідає, після вибуху спалахнула пожежа. Особисті речі врятувати не вдалося. Будинок в якому тепер живе Микола довго був нежилим. Виїжджати чоловік не збирається, навіть якщо обстріли будуть сильніші.

«Ні, буду вже тут помирати, хіба що заберуть і повезуть. Продуктів вистачає, аби гроші були. В магазині тепер самі знаєте все є. Ну пенсію ж дають — п'ять тисяч».

Що місцеві розповідають про обстріли

На сусідній вулиці розташований будинок в якому проживає Геннадій Білий. Він переселенець із Сеньківки. Чоловік пригадує, в той день коли обстріляли будинок Миколи Ступака, один боєприпас прилетів і до його городу.

Геннадій Білий, ФОТО: Суспільне Чернігів

«Один прихід був, я вийшов подивитися що тут, бо шифер десь стріляє. А потім другий — я встиг добігти до подвір'я. Там я і впав, мене засипало шифером».

Осколки посікли стіни будинку, дах та вікна досі забиті плівкою. Залишки боєприпасу Геннадій ще довго збирав по подвір’ю.

Залишки боєприпасу, ФОТО: Суспільне Чернігів

Після обстрілу Геннадій перевіз дружину з дитиною до Городні. Тепер він доглядає за тваринами, яких забрав з Сеньківки, працює комунальником та допомагає сусідам. Трактором 2023 року він перевіз декілька родин із Сеньківки. На питання чому не виїхав, відповідає так:

«Не знаю, теща тут моя, сюди зі мною приїхала і залишилась. Ну от і куди, мені шкода техніку і все. Куди його діти, дому немає», — Геннадій Білий.

За словами продавчині місцевого магазину Світлани Прокопенко, звуки пострілів та вибухів місцеві чують регулярно.

Світлани Прокопенко, ФОТО: Суспільне Чернігів

«Оце як періодично затишшя днів два-три, ми вже і думаємо, що це не перед добром. Ми вже звикли що тиша — вже значить щось чекай, щось буде, знову обстріли. Страшно, але що робити? Куди дітися? Велике ж село, ще є люди. Ну і куди виїжджати, коли все нажите роками. Та будем якось жити, а може воно все швидко закінчиться, як і почалося», — каже Світлана Прокопенко.

Світлана розповідає, поки постачальники продуктів працюють регулярно, складніша ситуація з доставленням ліків.