Лист-відповідь на статтю про Феодосія Бєляєва

13 березня на сайті Чернігова 0462.ua була опублікована стаття за авторстовм Михайла Жирохова "Повернення із забуття: історія чернігівського підпільника Феодосія Бєляєва". Наша редакція отримала лист від Людмили Студьонової, яка згадується в цьому матеріалі, з проханням опублікувати її позицію щодо цієї статті. Дотримуючись стандартів щодо балансу думок і вільного доступу до висловлення своїх позицій, наша редакція публікує цей лсит-відповідь. Надалі - мовою оригіналу.

- Товаришу Жирохов! Прочитала ваш… пасквіль, як ви любите висловлюватись, присвячений врятуванню реноме Ф. М. Бєляєва, який ніколи не був підпільником. У 1944 році за наказом ЦК ВКП(б) по всій країні розпочався збір звітів керівників підпільних груп, які діяли на окупованих територіях. Користуючись знайомством з підпільником Іваном Лазаровичем Осипенком ще з довоєнних часів, Бєляєв запропонував йому допомогти написати звіт, оскільки Осипенко не володів словом так, як його знайомий. І той непомітно вписав своє ім`я. А в Осипенка не вистачило сил противитись цьому.

Я почала збирати матеріал про підпілля Чернігова, коли всі його члени були молодими і живими. Від них я вперше почула про Бєляєва. Всі попереджали мене про нього і про Герарда Кузнєцова, який водив Бєляєва про домівках, де жили колишні підпільники, представляючи його як письменника, який збирає матеріал про їхню діяльність періоду окупації Чернігова для задуманої ним книги.

Люди безхитрісні, вони довірили цій людині свої спогади. Віра Василівна Данилова з групи на залізниці розповідала мені, що Бєляєв приписав своїй так званій групі все, що було зроблено залізничниками. Про міни питав, вони які – дерев`яні? Нарешті написав книгу «По зову партии», в якій на знак подяки зробив Кузнєцова підпільником. Про групу Олександра Михайленка майже нічого. Невигідно було.

Бєляєв написав книгу «По зову партии», Політвидав України взяв її в роботу. Автор прорахувався: у ті часи рукопис мав пройти перевірку в партійному архіві та в управлінні КДБ. Рукопис обов`язково відправлявся до видавництва у супроводі висновків цих організацій. Я сама це проходила. Проте Бєляєв обійшов ці інстанції. Тому обком повернув рукопис назад для обговорення, яке відбулося в липні 1976 року за участі всіх підпільників і деяких партизанів. Жоден з них не підтримав Бєляєва. Навіть Таранущенко. Висновок вам відомий. До того ж, Кузнєцову було заборонено під дахом Товариства охорони пам`яток видавати «Летопись подполья Чернигова», яка повторювала книгу Бєляєва. Він видав свій літопис у 1992 році, коли ніхто вже не зміг його, Кузнєцова, зупинити. Свою лінію він гнув і в мемуарах. Тепер у нього послідовник – ви, товаришу Жирохов.

Про все це я написала в книзі «Слідами чернігівського підпілля», за що зі мною судився Кузнєцов. Він же подав заяву на мене до Чернігівської міської прокуратури. Книга побувала і в СБУ. Кузнєцов нічого не виграв. Писала я її за архівними документами, підкріплюючи спогадами учасників подій. Виконала заповіт Віри Василівни Данилової – розповіла про них ПРАВДУ.

Товаришу Жирохов! У вас великий талант перекручувати архівні документи. Щось ви р`яно це робите, а це наводить на деякі думки, які я поки не озвучуватиму. Одне ясно – більшовизм в вас процвітає буйним квітом. Відчувається добряча школа. Цікаво, кому ви служите? Хто ваш куратор?

Я не захищаю комунізм і комуністів, я на боці людей, які боролися з навалою німецьких фашистів на чернігівську землю, на Україну; які гинули на чужині в ім`я перемоги над цим злом, що нині натягнуло на себе інше обличчя і знову прийшло до нас. Ви ж танцюєте на кістках мертвих. Всі ваші книги розвінчують подвиги Героїв Радянського Союзу. Для чого? А для того, щоб українці, чернігівці зокрема, більше не мали авторитетів періоду Другої світової війни, бо у вас, вочевидь, ностальгія за тим, що німці не перемогли.

Про перейменування вулиць. І Батюк, і Балицький, і Блажкун, і Гнідаш гідні того, щоб їхніми іменами були названі вулиці за прикладом поваги до таких, як вони, в європейських країнах. В Угорщині в 1257 населенных пунктах є поховання радянських солдатів. Кладовище-мавзолей радянських воїнів є одним із найбільших поховань червоноармійців у Польщі. А всього об’єктів, де поховані бійці Червоної армії, в тому числі полонені, в країні 718. Кладовищ, де покоїться прах радянських військових, 230. У Німеччині налічується 3600 захоронень радянських солдатів, військовополонених, цвангсарбайтерів і в`язнів концтаборів, загиблих під час Другої світової війни. Це сьогодні, а не вчора. І так по всій Європі. Всі кладовища доглянуті. Тому що, як сказано в Біблії, воїни стали «як герої, що зневажають ворогів на війні».

Людмила Студьонова, заслужений працівник культури України, член Національної спілки краєзнавців України, лауреат премії ім. Л. Глібова.