• Головна
  • Легенди найкращого міста на землі
11:26, 31 березня

Легенди найкращого міста на землі

Легенди найкращого міста на землі

Туристичний сезон у нашому місті умовно стартує навесні, коли нарешті стає тепліше, день довшає, і людей, які неспішно прогулюються алеями та парками, милуючись гарними краєвидами, візуально стає більше. В гості до чернігівців приїздять друзі-родичі, колеги по роботі та навчанню. І ми залюбки ділимося з ними цікавими легендами про улюблене місто…

Звідки пішла назва Чернігів

«Є думка, що назва походить чи від невідомого кн. Чорного, або від Чорного гаю (лісу). Існував до Х ст., вперше згадується у літопису 907 р. (договір Олега з греками)», - читаємо 20-му томі Великої енциклопедії, видання 1900 року. Тож дискусії щодо походження назви міста нині тривають так само, як у ХІХ столітті.

У книзі Олексія Капітоновича Яригіна (управляв канцелярією Чернігівського губернатора Євгена Андрієвського) «Былое Черниговской земли», яка побачила світ 1898 року, написано: «Є переказ, що свою назву Чернігів отримав від Сіверянського князя Чорного, який хоробро бився проти хозар; у місті, в огорожі Духовного училища, досі вказують і величезний курган-могилу цього князя та його дочки. За іншими переказами назву своє місто отримало від «чорних» дрімучих лісів, що оточували його в давнину, або великої кількості в його лісах серн (Сернігів), або, нарешті, від княжни Церни, що жила в ньому; можна припустити, що перший переказ ближче до дійсності».

У кінці 80-х років ХХ століття археологам на чолі з відомим зберігачем історичної спадщини Володимиром Петровичем Коваленком своїми дослідженнями судилося розсунути хронологічні рамки існування Чернігова, виявивши тут древні шари VII століття н. е., що дало право в 1990 році відзначити 1300-літній ювілей міста. Проте ця подія не викликала ентузіазму в деяких істориків та археологів...

Про Десну

Жили собі брат із сестрою. Брата звали Дніпром, а сестру Десною. Обоє пишної вроди від блакитного неба позичили. Якось батько й мати поблагословили їх у далеку дорогу. Перед подорожжю заснули. Десна дуже любила спати, розпустивши своє кучеряве волосся. Проспала вона ранок. А Дніпро недрімливий був – прокинувся рано на зорі, порозвертав по своєму шляху гори, пішов степами, прокладаючи гирло. Десна прокинулась, аж брата нема. Пустила лебедя вперед, а сама побігла слідом. Летить лебідь, кружляє, а за ним Десна теж подається то в один, то в інший бік та все сльози проливає, хоче наздогнати й обняти брата. Від того й течія Десни стала такою звивистою. Нагнала-таки брата аж біля святих гір, обнялася з ним. Тоді злетілися лебеді, закурликали й подалися слідом за течією Дніпра в далекий вирій, віщуючи йому славу. І пісня була: «Десна Дніпру рідна сестра, / Десна Дніпра спереджала. / Гори, кряжі становила, / Дніпра-брата не спинила...»

У придеснянських мешканців з рікою Десною пов’язані ще й такі обряди. День 17 березня (Олексія) святкується з особливим шануванням. У цей день рибалки зачинають плести рибальські сіті. Якщо Олексій припадає на середу чи п’ятницю, то весь рік буде мало риби. До цього дня зазвичай розкривається Десна, яка стоїть або 17 або 21 тиждень. Під час розкриття в Десну кидають хліб-сіль – «проводіни». Поки не ввійде в береги, ріка «гуляє» 12 разів. Це означає, що в тиху погоду Десною до самого дна ходять великі хвилі. Під час повноводдя Десна широко розливалася, але це не шкодило місту, розташованому на височині правого її берега.

Болдині гори

Нині ця історична місцевість Чернігова – пам’ятка садово-паркового мистецтва. А понад 100 років тому – міське звалище сміття, де жебраки й волоцюги знайшли надійний притулок. У 1911 році місцева влада вирішила корінним чином очистити Болдині гори.

Влаштували вишукану фундаментальну альтанку. Вирішили також зробити цей куточок місцем прогулянок для учнів духовних навчальних закладів, особливо для вихованок єпархіального жіночого училища, яке розташувалося в центрі міста. Двір там був маленький, а сад складався з однієї алеї.

«Черниговские епархиальные известия» писали, що Болдина гора, яка спускається до озера Святого, змінила свій раніше занедбаний вигляд. У тіні залишилися інтимні звивисті доріжки, в яких відривалися від нескромних поглядів відокремлені пари, що гуляли, відкриті тінисті галявини, де християнські нащадки язичників, сіверяни, влаштовували галасливі пікніки біля стін стародавнього Іллінського монастиря та Антоніївських печер.

Болдині гори стали справжньою окрасою міста. І до цього доклали рук різні громадські, релігійні та освітянські організації тодішнього Чернігова. За висловом «Черниговских епархиальных известий», слабке фізично інтелігентне юнацтво з розхитаною нервовою системою, з хворобливим ставленням до невдач набувало на Болдиних горах здатність до праці і знаходило сили не занепадати духом у разі поразок.

Єлецький монастир

За переказом, на ялині, що росла на вільній території, 3 лютого 1060 року з’явився образ Богородиці. І згодом князь Святослав Ярославич на тому місці заклав храм (цю територію ми знаємо нині як Єлецький монастир). У монастирському синодику князя Київського і Чернігівського Святослава Ярославича, засновника Чернігівської княжої династії, поминали як фундатора монастиря Пресвятої Богородиці Єлецької. Таким чином, ікона і монастир отримали свою назву від ялини.

В Успенському комплексі ховали представників козацьких старшин, інших видатних осіб. Наприкінці 70-х років ХХ століття під час земляних робіт було знайдено кам’яний склеп із похованим переяславським полковником Леонтієм Полуботком, батьком чернігівського полковника Павла Полуботка. Про це засвідчив напис на гравірованому срібному хресті на верхній дошці гроба.

Живе легенда про підземелля під церквою Петра і Павла, якими можна дістатися Києво-Печерської лаври. Дійсно, під будівлею – двоярусні підвали XVII–XVIII століть із підземною галереєю довжиною 70 метрів, яка з’єднує Успенський собор і церкву лише на монастирській території.

У липні 1920 році Єлецький монастир передали губернському ЧК для організації концтабору. Потім обитель закрили. На її території розміщалися деякий час радянські військові, а з 1941 року – німецькі окупанти. У наступні десятиріччя – різні державні установи, у тому числі читальня ОУНБ імені Софії та Олександра Русових (тоді – імені В. Г. Короленка). Лише на початку 90-х років ХХ століття релігійне життя обителі відновилося, 1992 року тут заснували жіночий монастир.

Гармати на Валу

Центром міста вважалася Стара фортеця – Дитинець, або Вал. Із кінця ХІХ століття на Валу стояли чотири чавунні гармати. Один переказ свідчить, що це подарунок Петра І Чернігову після Полтавської битви. Інший – що дізнавшись про наміри Мазепи, цар подарував місту гармати. Мовляв, таким чином він хотів забезпечити обороноздатність Чернігова. Такі ж гармати, за переказами, Петро І подарував Городні в 1709 році, коли повертався до Петербурга, розгромивши війська шведського короля Карла ХІІ під Полтавою.

А в путівнику Черніговом за 1912 рік читаємо такі рядки: «Улюбленим місцем прогулянок чернігівців є міський вал, чи Костянтинівський парк. Він упорядкований також турботами губернатора Є. К. Андрієвського. Раніше гармати валялися на землі, але потім той же невгамовний Є. К. Андрієвський виклопотав з Київського арсеналу старі лафети, зібрав по губернії ще кілька гармат, і тепер вони встановлені на цегляних п’єдесталах по укосах валу, гордо дивлячись на подорожника, що в’їжджає в місто».

Будинок Мазепи

Легенди найкращого міста на землі, фото-1

На території Валу розташувався Будинок полкової канцелярії, споруджений у 1690-х роках чернігівським полковником Яковом Лизогубом під його резиденцію. Серед чернігівців ця споруда відома як будинок Мазепи, бо після смерті полковника будівля належала гетьману. Відомі перекази, які розкривають таємницю того, чому цю споруду називають будинком Мазепи. Ідеться в них про Мотрю Кочубеївну – кохану немолодого гетьмана.

Нібито відтоді, як мати прокляла Мотрю, її душа не знала притулку і блукала світом. У ніч на Пречисту з’являлася вона коло будинку Мазепи, благаючи осяяти її хресним знаменням, яке зніме прокляття. Коли гетьман утікав до Молдавії, то залишив скарби у льохах цього будинку. Отож і стерегти їх мусила Мотря. З’являлася вона в ніч на Пречисту, благаючи «хрестом преславним благословить кляту душу».

А вірити чи ні оцим міським легендам і оповідкам – то вже вирішує кожен особисто.

Людмила Студьонова

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Чернігів #Десна #Вал #монастир #Болдина гора
Оголошення
live comments feed...