Їздять «змійкою», купують худобу за гранти та доглядають стареньких: історії про війну та відновлення Крупичполя

РЕПОРТАЖ

У другий день повномасштабної війни багатодітна родина Коваленків тікала з рідного Крупичполя, що на Чернігівщині. Багатодітна родина – це мама Ліля, тато Григорій і на той час восьмеро дітей. Того дня російські військові знищили їхній дім на околиці, вбили чотирьох цивільних і завдали селу чимало руйнувань.

Майже за 9 місяців після цього благодійний фонд Ротарі подарував Коваленкам модульний будинок, обладнаний меблями, технікою та необхідними речами. І ось минуло півтора роки, а родина в тому будиночку не живе. Чому так сталося, а також про інші цікавинки з цього села на Чернігівщині, – далі у репортажі.

Із 18 мешканців відділення стаціонарного догляду лише один розумів, що почалася війна

Їздять «змійкою», купують худобу за гранти та доглядають стареньких: історії про війну та відновлення Крупичполя, фото-1

Їздять «змійкою», купують худобу за гранти та доглядають стареньких: історії про війну та відновлення Крупичполя, фото-2

Село Крупичполе належить до Ічнянської громади. Тут живе близько 450 людей. Від центру громади сюди лише 15 км, але їхати не менше 40 хвилин. Якщо дивитися здалеку, то здається, що цією дорогою курсують виключно нетверезі водії. Автівки рухаються, наче “змійка” в грі на перших чорно-білих “нокіях”. Але причина такої траєкторії руху – не алкоголь, а стан дороги. Наразі це найбільша проблема в селі. Дорога має статус державного значення. Ще до повномасштабної війни її збиралися ремонтувати, але не встигли. А зараз – це точно “не на часі”, як каже староста села Юлія Чайка.

Одна з центральних доріг у селі веде до відділення стаціонарного догляду. Так зараз називають будинок для літніх людей. Там свої життя доживають старенькі та ті, хто має ментальні захворювання, але не має рідних, які можуть подбати про них.

Їздять «змійкою», купують худобу за гранти та доглядають стареньких: історії про війну та відновлення Крупичполя, фото-3

“Я живу тут поруч, через дві хати. Під час боїв за Чернігівщину ми тут днювали і ночували. Російські колони ходили селом щонайменше двічі на день. Перший раз з 8.30 до 11 години, а назад верталися десь о 15-й. Перші дні вони нікого не чіпали. А вже 26 лютого в селі вбили чотирьох людей та спалили кілька хат на околиці. Їхали своїми танками і стріляли з автоматів в усі боки”, – пригадує сестра-господиня відділення Ганна Сакута.

В години таких обстрілів пацієнтів ховали в підвалі закладу. За словами Ганни, більшість із них не розуміли, що відбувається. А відтак люди голосно розмовляли, жартували і обурювалися, що мусять сидіти в підвалі.

“Афганець” чи не єдиний з пацієнтів розумів, що почалася війна, Фото Наталії Найдюк

“Подекуди нам доводилося вимикати рубильник, коли селом проходила російська колона. Ми боялися, що пацієнти увімкнуть освітлення і заклад обстріляють. Одного разу російські військові таки поцілили в харчоблок. У стіні утворився величезний отвір. Диво, що будівля була порожня, то ніхто не постраждав…”, – каже Ганна.

У жінки двоє дорослих синів. Молодший Андрій був із нею у лютому та березні 2022-го, допомагав доглядати пацієнтів. А старший Сергій із перших днів війни долучився в Ніжині до лав тероборони. Згодом воював під Бахмутом. Там дуже застудився: 6 днів був без свідомості. А тепер чоловік має проблеми з легенями, тому отримав другу групу інвалідності. Поки що цивільну, військову ще не дали. Крім матері, його підтримує дружина та троє дітей.

Їздять «змійкою», купують худобу за гранти та доглядають стареньких: історії про війну та відновлення Крупичполя, фото-5

“Сергій на війну пішов і не сказав мені. Я думала, що він на роботі. Онук мені за два тижні дзвонить і каже: “Баба, тато у військкомат пішов. Прощався з нами, казав, що може не побачимося”. Отак я і дізналася…. Молодший Андрій зараз служить десь на Сумщині. Після звільнення області їх п’ятеро з села пішли добровольцями. Спершу воювали на сході. Там загинув його товариш Андрій Литвиненко… Багатьох хлопців уже немає, загалом наша громада втратила 50 чоловіків. Я не знаю, як дочекатися тієї перемоги, щоби побачити дітей разом”, – каже матір.

Зараз у відділенні стаціонарного догляду проживає 26 людей. Перебування тут платне. Клієнти, які отримують в місяць менше прожиткового мінімуму, сплачують 75% свого доходу. А ті, що більше, – 80%. І тут, каже пані Ганна, чимало людей мають нарікання. Адже, зазвичай, дохід у таких людей – це пенсія та плата за пай. А остання дуже відрізняється. В одних селах платять 2,5 тис. грн на рік, а в інших – по 12 тисяч. Але такі умови оплати однакові по всій Україні.

Їздять «змійкою», купують худобу за гранти та доглядають стареньких: історії про війну та відновлення Крупичполя, фото-6

Їздять «змійкою», купують худобу за гранти та доглядають стареньких: історії про війну та відновлення Крупичполя, фото-7

Зазвичай дні мешканців закладу минають одноманітно: розмови з сусідами по кімнаті та персоналом, харчування, прогулянки... Отаке розміряне пасивне доживання віку.

Їздять «змійкою», купують худобу за гранти та доглядають стареньких: історії про війну та відновлення Крупичполя, фото-8

Наслідки ізоляції: загиблі цивільні та зруйновані хати

26 лютого 2022 року у Крупичполі загинуло четверо цивільних. Серед них – місцева мешканка 76-річна Ніна Гніда. Жінка ввечері поверталася додому. Тоді дорогами їздили російські колони. Тож вона йшла берегом річки Удай, що протікає в городах. Жінка розмовляла телефоном з донькою Наталею. Потім сказала їй, що стріляють, поклала трубку. То була остання розмова жінки. Наступного дня її тіло знайшли на тому ж березі, російські військові поцілили їй у ногу та голову.

Так само ввечері розстріляли автомобіль двох чоловіків із сусіднього села Припутні. 47-річний Олександр Грищенко та 24-літній Євген Чемерис згоріли в авто. Чому вони поїхали в Крупичполе, – невідомо.

Ще одна жертва того трагічного дня – 44-річна Катерина Гапетенко з села Фастівці. Разом із чоловіком, донькою та зятем вони їхали автівкою з Прилук до Івангорода, де жили батьки Катерини. Отак дорогою у Крупичполі їхнє авто розстріляли.

Чоловік загиблої Катерини Гепатенко Віталій із сином Євгенієм, Фото Наталії Найдюк

“Ми забрали дітей з вокзалу в Прилуках. Їхали додому у Фастівці. Хотіли проскочити через Іржанець, але там ішла ворожа колона, то дорогу перегородили. Ми розвернулися і поїхали в бік Івангорода. Думали, переночувати у батьків Каті, вони там живуть. Але ми не доїхали. В центрі Крупичполя стояв російський БТР, звідти відкрили вогонь без попередження. Катя загинула на місці. Я отримав поранення в руку та грудну клітину, в дочці шість куль було, одна на 1 см до серця не дістала. Спочатку нас рятував місцевий лікар. Потім уже “швидка” забрала в Ічню”, – розказує чоловік загиблої Віталій.

Остання цивільна жертва – це 66-річний Володимир Рахній. 1 березня 2022 року він отримав травму щелепи та контузію через вибух танка, що стояв біля його дому. За тиждень чоловік помер у лікарні в Ічні.

За цим обгорілим дубом був будинок Володимира Рахнія у Крупичполі, Фото Наталії Найдюк

“Це було десь об 11 годині ранку. Савич (Володимир Рахній. – Авт.) розмовляв із моїм сином по телефону. Каже йому, танк димиться. Мій син йому сказав, щоби тікав мерщій. Він тільки до дверей, як воно все вибухнуло, дім розвернуло… Ми з дружиною знайшли його, коли він сидів на пеньку. Моя дружина – це його рідна сестра. У Володимира була розбита нижня щелепа, контузія, пальці перебиті. Ми його додому повезли, давай обмивати, потім надвечір змогли доставити до лікарні в селі, бо колони йшли постійно. А звідти його вже забрала “швидка”, але це було вночі, – розказує родич Василь Шевченко.

Василь Шевченко показує розстріляний росіянами ЗІЛ, Фото Наталії Найдюк

І додає, що навесні 2022 року всі хати, які траплялися на шляху російських військових, зазнали пошкоджень. Так само постраждав і його будинок та техніка. Зараз руйнування відновили за рахунок благодійників.

Гранти на худобу

Їздять «змійкою», купують худобу за гранти та доглядають стареньких: історії про війну та відновлення Крупичполя, фото-12

Староста Крупичполя Юлія Чайка каже, що селу допомагали чимало благодійних фондів. Серед них – ZOA, Рокада, New Way, ACTED. Вони профінансували заміну вікон, дверей, ремонти будинків, школи, садочка. ACTED навіть допоміг із відновленням домашніх господарств: надавав селянам гранти на закупівлю худоби, бджолосімей, теплиць тощо.

Їздять «змійкою», купують худобу за гранти та доглядають стареньких: історії про війну та відновлення Крупичполя, фото-13

Завідувачка дитячим садочком Інна Залізна вже скористалася цією можливістю. Жінка отримала 24 тис. грн і придбала двох поросят по 27 кг кожен та три вида зерна.

“Люди замовляли корів, свиней, птицю, бджіл. І з фонду отак поетапно відзвонювали і надавали кошти. Також нам допомагали матеріально після звільнення, привозили чимало гуманітарки. Фонди дуже всім допомогли”, – каже жінка.

У модульному будинку багатодітні Коваленки не живуть

Один із найбільших подарунків благодійники зробили багатодітній родині Коваленків. Їхнє житло згоріло 26 лютого, коли росіяни лютували в селі, отримавши відсіч. Та вже у грудні того ж року благодійний фонд Ротарі подарував родині модульний будинок, оснащений усією необхідною технікою, меблями та речами.

Їздять «змійкою», купують худобу за гранти та доглядають стареньких: історії про війну та відновлення Крупичполя, фото-14

Зараз в родині дев’ятеро дітей, найстарші живуть окремо та мають власних дітей.

“Російські військові розстріляли наш будинок і він загорівся. Ми тримали менших дітей за руки і бігли, куди очі дивляться. Спочатку до сусідів, у ліс, потім до одних друзів, до інших. Згодом дісталися до чоловікової сестри в Ічню і жили там, поки росіян звідси не вибили”, – пригадує мама Лілія.

Жінка каже, що восени встановити модульний будинок їм запропонувала староста, тоді була така можливість. Усе робили швидко. Брат її чоловіка Григорія подарував Коваленкам частину землі, аби там встановили модульний дім. Родина сплачувала за послуги дарування сама. Ліля каже, що це обійшлося в 10 тисяч гривень.

А ось електроенергію та воду до будинку підвели безкоштовно. Щоправда, підключили Коваленків через будинок брата, а не окремо.

Зруйнована околиця Крупичполя, Фото Наталії Найдюк

“Ми там практично не жили. З молодшими дітьми проживаємо в хаті родичів, що навпроти. А влітку приїжджали наші дорослі діти, то зупинялися там. Зараз електроенергію нам відрізали, бо хата брата не оформлена. Він має переукласти договір з РЕМ. Аби нам окремо підвести освітлення, потрібно 5 тис. грн. Це новий проєкт, підключення. Зараз таких коштів у нас немає. Тому поки що дім просто стоїть. Загалом мені зручніше в хаті жити, що навпроти. Там є моя кухня, газова плита, опалення, вода. А тут все на електриці, дорого. Якщо вдасться владнати зі світлом, то в модулі житимуть старші діти”, – міркує Лілія.

Староста Юлія Чайка каже, що про встановлення модульного будинка родині Коваленків особисто піклувалася тодішня президентка Ротарі Леся Джадан. На жаль, нині вона покійна. Леся вболівала за те, аби у дітей було нормальне житло і всі умови для пристойного життя.

“Взагалі, як тільки ЗСУ вибили російських військових з області, одразу почалися пошуки благодійників задля відновлення села та допомоги постраждалим. Ми тісно співпрацюємо з Ічнянською міською радою щодо цього. Вони направляють в село всіх, хто пропонує допомогу. В перші місяці після вторгнення в мій старостинський округ дуже багато гуманітарної допомоги завозили різні релігійні організації. З ними ми тепер разом волонтеримо для наших захисників”, – каже Юлія Чайка.

*** * ***

Села Ічнянщини поволі відновлюються від руйнувань. Природа поглинає згарища, місця розстрілів, трагедій. Тільки отвори від куль у вікнах будівель, які не використовуються, та розмови селян нагадують про страшну весну 2022-го.