“Американці розуміють, що росія – той самий ворог, що й срср” – історія чернігівської пари волонтерів, що мешкають в США

Навіть за тисячі кілометрів від рідного краю можна залишатися справжніми українцями та робити посильний вклад у Перемогу. Молода подружня пара Тетяна та Антон Рекун родом з Чернігова, але вже 6 років живуть у США. Від 24 лютого 2022 року подружжя організовує власні волонтерські активності або долучається до створених іншими, щоб допомагати закривати збори та інформувати місцевих жителів щодо перебігу війни в Україні.

Важко перебільшити значення підтримки Сполучених Штатів у нашій боротьбі проти російської агресії. Тому ми онлайн поспілкувалися з Тетяною не лише щоб дізнатися її історію, а й щоб зрозуміти настрої американців напередодні виборів та тенденції у суспільстві на третій рік великої війни.

«ДЯДЬКО ПІШОВ З ТОЇ ЧЕРГИ БУКВАЛЬНО ЗА ХВИЛИНУ ДО ОБСТРІЛУ, ВРЯТУВАВСЯ ДИВОМ»

- У кожного українця, де б він зараз не проживав, є власна історія про 24 лютого 2022 року. Як ви дізналися про те, що росія почала повномасштабну війну проти України?

- Не можу сказати, що все сталося неочікувано. Я десь за пару тижнів до цього почала відслідковувати новини щодо України, й чимало вагомих американських медіа попереджали про війну. Коли дипломатів почали відкликати з Києва, а путін заявив, що приєднає так звані “ДНР” та “ЛНР” до росії, для мене все стало очевидно. З 22 лютого я почала обдзвонювати своїх рідних та друзів в Україні, питати, що вони думають, чи готуються виїжджати. Словом, намагалась налаштувати їх бути готовими до найгіршого розвитку подій.

У нас була 12-та ночі, коли почався виступ путіна. Я слухала його наживо, мені було дуже страшно. Одразу ж подзвонила батькам у Чернігів, десь о 5 ранку за київським часом, розбудила та розповіла їм все. Тож вийшло так, що вони про війну дізналися від мене, з США. У відеодзвінку я почула і першу повітряну тривогу, яка ніколи до цього не лунала в Чернігові, і перші вибухи.

Ми дуже хвилювалися за рідних, що залишалися в місті. Особливо коли в Чернігові не було світла та зникав зв'язок. Батьки живуть біля стадіону, на який росіяни скинули авіабомби. Коли це сталося, я змогла додзвонитися додому не одразу, і мама була в такому стані... Я її ніколи більше такою не чула. Коли біля12 школи обстріляли чергу за хлібом, я теж дуже злякалася: там могли стояти мої дядько з тіткою. Ми добу не могли зв'язатися з ними, і це було дуже страшно. На щастя, все виявилося в порядку, але дядько пішов з тої черги буквально за хвилину до обстрілу, врятувався дивом. Наша родина щиро співчуває всім, хто втратив своїх рідних під час облоги Чернігова та протягом війни загалом. Це найбільша втрата, яка може бути.

- Чи одразу прийшло рiшення донатити та волонтерити?

- Так, оскільки в університеті я була дуже активною й мала певний досвід, то одразу почала діяти. Була однією з тих, хто організував у нашому місті Норфолк. штат Вірджинія, мітинг на підтримку України 24 лютого. Після мітингу почали збирати кошти. Допомагала не лише українська діаспора, підключилося дуже багато американців, також допомагали місцеві бізнеси. Деякі госпіталі віддавали нам медикаменти, а ми пакували та відправляли в Україну. Також долучилися американські військові, що віддавали одяг та взуття, вживані, але у хорошому стані. Звісно, у всіх нас тут був великий шок і страх, але ми згуртувалися, бо розуміли: треба бути корисним максимально і допомагати своїм рідним, знайомим, рідній країні. Ми з чоловіком доєднувались до всіх волонтерських ініціатив, дещо організовували самі, долучались до зборів. Донатили весь час куди мали змогу.

- Якою була реакцiя американцiв на війну в Украïнi?

- Війна в Україні стала для американців шоком. Велика кількість людей нам співчувала, було чимало тих, хто донатив та допомагав. Але з іншого боку ми зіштовхнулися з тим, що на той момент, нажаль, багато хто нічого не знав про Україну, а дехто не розумів, що Україна та росія це дві різні країни. Якось у мене був діалог з одним американцем. Він запитав: ”Якою мовою ви розмовляєте?” Я відповіла йому чесно, що в основному послуговуюсь російською, бо тоді саме так і було. І він зупинився на секунду, а потім запитав: “А яка тоді різниця між українцями й росіянами? Я не розумію, в чому питання, й чому ця війна взагалі відбувається”. І це був переломний момент для нас. Тоді ми з чоловіком усвідомили, що треба перейти на українську. Тепер російської в нашому побуті нема.

Коли бачиш перед собою людину, яка говорить російською, дуже важко зрозуміти, які в неї погляди, кого вона підтримує, звідки вона. Ми тут, в США, є представниками України. Можна дивитись новини по телевізору про Україну й бачити, які класні та хоробрі там люди, але коли поруч з тобою живуть сусіди з України, які говорять російською й не роблять нічого на підтримку своєї батьківщини, то люди які не знають нічого про Україну, автоматично починають так думати про всю націю.

«Є ПЕВНА ЧАСТИНА АМЕРИКАНЦІВ, ЯКІ ПРИСЛУХАЮТЬСЯ ДО ПРОРОСІЙСЬКОЇ ПОЗИЦІЇ»

- Розкажiть трохи про своє волонтерство. Чим зазвичай займаєтеся?

- Перших 8 місяців війни було дуже багато бажаючих допомагати. У нас в діаспорі чимало активістів та потужних організацій. Особисто ми з чоловіком зазвичай не робимо якихось заздалегеідь спланованих івентів. Є моживість — ми її використовуємо. Наприклад, з'явилася можливість долучитись до концерту або фестивалю місцевих музичних груп і ми маємо вільних півгодинки, щоб виступити та розказати про ситуацію в Україні — сідаємо в автівку та їдемо. Часто нас запрошували до шкіл, університетів, щоб доносити інформацію. Представники органів місцевої влади, мери міст штату теж почали згодом приходити на такі заходи.

У місті є кафе, одна з засновниць якого – українка. Вона провела у себе в закладі івент з розіграшами, аукціоном, музикою, і ми теж долучились. Також нас запрошують інші діаспори. Наприклад, індійська. Я випадково познайомилась з жінкою, чоловік якої організовує івенти для індусів, і вони запросили нас доєднатись до фестивалю, де ми могли продавати сувеніри на користь України.

У нас з 2020 року влаштовувалися святкування Дня незалежності України з національними стравами. З початком широкомасштабного вторгнення туди стали запрошувати багато людей, щоб акумулювати якомога більше коштів на збори. Проводили мітинги, доносили інфо через плакати, зустрічалися з органами влади. Я це не присвоюю, ні в якому разі, хоча особисто організувала пару таких мітингів. Але ми з чоловіком сумлінно долучались до усіх можливих активностей в нашому штаті як волонтери. У Вашингтоні живе моя хороша подруга, тому я була присутня й на декількох мітингах біля Білого дому.

- Чи були у вас конфлiкти через вашу позицiю з росiянами, якi живуть в США?

- Тут величезна російськомовна діаспора, етнічних росіян в ній дуже багато. Люди мають перекручені факти і вірять в них, що дуже дивно для мене. На жаль, є зовсім відбиті прихильники путіна. Мої особисті конфлікти з такими людьми не доходили до чогось катастрофічного, це були сварки, в основному, в переписках або десь під дописами в коментах. Але все одно це завжди дивувало, оскільки позиція людей, які підтримують путіна та русскій мір, але при цьому живуть на “загнивающем западе”, абсолютно нелогічна. Одна з таких моїх опоненток, жінка 60+, відкрила в Штатах дитсадочок, де все як було колись в СРСР. І вона не приховувала своє ставлення до війни, раділа “визволенню”, кричала Кримнаш і оце все. Але в Америці кожен має право на свою думку, яка може відрізнятися від твоєї. І з такими жіночками ти не можеш нічого зробити, не можеш таку людину засудити або якусь моральну компенсацію мати, коли ця людина пише тобі гнівні й образливі речі та радіє геноцидній війні у твоїй країні. Є певна частина американців, які прислухаються до проросійської позиції, вірять росії. Їх меншість, але все ж вони є.

«ДЕСЬ ПІВТОРА РОКИ ТОМУ НОВИНИ ПРО УКРАЇНУ ПОЧАЛИ ПОСТУПОВО ЗНИКАТИ З АМЕРИКАНСЬКИХ МЕДІА»

- Йде трeтiй рiк великоï вiйни. Чи помiтна у американському суспiльствi втома вiд вiйни в Украïнi? Якi взагалi настроï та тенденцiï ви помiчаєте навколо?

- Від самого початку сформувалося декілька груп населення. Одні хотіли підтримувати нас одразу. Вони розуміли, хто такі росіяни, їм не треба нічого було пояснювати. Інша група - їм було трохи складніше, вони могли частково піддаватися роспропаганді, тому що вона теж тут є. Проросійські наративи зараз звучать навіть у промовах деяких кандидатів на високі посади. Цій групі людей доводилося все розказувати, пояснювати. Але зараз більше людей розуміють ситуацію правильно й справді хочуть, щоб війна закінчилася поразкою росії.

Але є інша проблема. Десь півтора роки тому новини про Україну почали поступово зникати з американських медіа. Тобто як такої втоми від війни нема. Але в медіа про нас говорять менше. У 2022 розповідали щодня, детально й абсолютно про все. Всі знали про Бучу, Ірпінь, Чернігів, Маріуполь. А зараз те, що коїть росія, висвітлюють рідше. Деякі небайдужі американці цим переймаються, самотужки слідкують за новинами на різних ресурсах. А деякі через брак інформації ще півтора роки тому почали питати: “А що там в Україні? Уже все налагодилось, війна закінчилася?”

Медіа в штатах мають великий вплив і, нажаль, останні півтора роки в них по українському питанню було хоч і не тотальне, але затишшя. Тому діаспора доклала всіх зусиль, щоб нагадувати людям про те, що війна триває.

Зараз ситуація змінилась в іншу сторону, бо у листопалі в США вибори, йде кампанія, кандидатам задають питання про Україну. Так склалося історично, що спочатку срср, а потім росія завжди були противниками Штатів, і тут це всі розуміють. В принципі, американці не дуже-то розділяють совєти та сучасну росію, вони розуміють, що це той самий ворог, лише під іншою назвою. Майже всі хочуть закінчення війни, бо розуміють, що зміни в побутовому житті, банально ті ж самі ціни на все, залежать від ситуації у світі. Навколо мене люди, які розуміють, що Україна має перемогти, а США — допомагати в цьому. І я сподіваюсь, що американці оберуть президента, який зможе згуртувати суспільство навколо ідеї допомагати Україні та надасть дозвіл використовувати зброю для ударів вглиб росії. До речі, багато американців цим питанням справді переймається. Наші сусіди, наприклад, кажуть що ця заборона бити вглиб росії позбавлена логіки, це нечесно. Вони хочуть, щоб Україна мала право відповідати агресору повною мірою.

- Чи продовжуєте волонтерити зараз?

- Я не хочу перебирати на себе заслуги справді потужних волонтерських організацій, які дійсно день та ніч працюють на Перемогу. Все наше волонтерство ставалося в моменті — військові звернулися за допомогою, або я відкрила свою банку для збору для знайомого воїна. У нас нема якогось чіткого плану заходів. Ціль є — збирати гроші та пересилати в Україну. Це щодо наших з Антоном особистих ініціатив. А так ми зазвичай допомагаємо на івентах, які робить українська діаспора. Ми, на жаль, далекувато живемо від найбільших таких осередків у США, тому допомагаємо підтримкою, яка не вимагає нашої постійної присутності. А ще ми далекувато від Вашингтону, щоб регулярно виходити на мітинги.

Сподіваюсь, що українська діаспора буде й надалі працювати на перемогу України як зможе: фінансово або інформаційно. Росія, за моїми спостереженнями, має певний вплив на американські медіа. Але зараз все більше й більше американців розуміє, що цей вплив існує, бачить величезну кількість ботів, зчитує спроби росії втрутитися у політичні процеси США. Тому наша задача — допомагати американцям боротися зі спотвореною інформацією та доносити до людей правду.

Ольга Мелашенко
Чернігівська Медіа Група