"Поки один воює, інший "втомлюється від війни" в тилу" — "Панк"

З по-справжньому дорослим життям Олександр на псевдо "Панк" стикнувся в 19 років, коли на початку повномасштабного вторгнення росії добровільно пішов на війну з другого курсу вишу. Там хлопець опановував спеціальність "Ветеринарно-санітарне забезпечення Збройних Сил". Міг би й надалі вести безтурботне студентське життя, але виховання в сім'ї кадрового військового і навчання у Київському військовому ліцеї ім. Івана Богуна не залишили його сумлінню шансів на вибір, розповідає ОК "Пінвіч".

– А як інакше? – каже Олександр. – Ворог прийшов на мою землю, а я буду відсиджуватися на лекціях і удавати, що мене це не стосується? Спокійно спостерігати, як ці нелюди стирають з лиця землі мій рідний Нікополь? Вбивають та ґвалтують мирних людей?... І от вже майже рік, як я служу в складі 58-ї бригади на посаді інструктора з безпілотних літальних комплексів. Моя спеціалізація – FPV-дрони.

За словами "Панка", тут він знайшов себе, адже дрони – це напрямок, який найбільш стрімко і динамічно розвивається та багато в чому формує сучасне поле бою.

– Тут потрібно слідкувати за змінами майже в режимі реального часу, – розповідає Олександр. – Те, що було актуальним кілька місяців тому, сьогодні вже не працює. Ще один перспективний напрямок – перехід в царину машинного зору. Це коли дрон оснащений штучним інтелектом, і він може самотужки, без допомоги оператора, визначати й знищувати цілі. Його можна просто випустити на "полювання", і він сам знайде ворога.

Не дивлячись на свій юний вік, Олександр вже має багатий бойовий досвід, а за Бахмутську кампанію його було нагороджено почесною відзнакою Головнокомандувача ЗС України "Золотий хрест". А це означає, що хлопець чесно виборов право висловлювати свою думку з приводу болючих для держави й суспільства питань. Одне з них – питання прав та обов'язків громадянина.

– Я вважаю, що право вирішувати долю своєї країни на виборах має лише той чоловік, який ризикував заради неї життям, – ділиться думками хлопець. – Також мені незрозуміло: чому у нас не призивається молодь? Впевнений, що призовний вік потрібно знижувати, бо молоді хлопці на фронті здатні зробити значно більше, аніж ті, кому п'ятдесят років і більше. У мене є товариш, якого в сімнадцятирічному віці батьки вивезли до Німеччини. Він дочекався, поки йому виповниться вісімнадцять і вже сам, не питаючи дозволу, повернувся в Україну і встав до строю. Чому він може воювати, а інші наші ровесники для цього ще "малі"? На початку повномасштабного вторгнення казали: нехай воюють ті, хто вміє, а решта поки буде навчатися. І що? Багато хто навчався? А тепер, коли люди вкрай потрібні, вони стогнуть: ми не навчені. Хлопці, а що ж ви робили майже три роки? Правильно — сиділи по кафе, відпочивали. Всі ми рівні, але багато хто пам'ятає лише про свої права, а от про обов'язки – не дуже. От і виходить, що поки один воює, інший "втомлюється від війни" в тилу.