Таємний спадкоємець Прокоповича: ким був останній директор легендарної Школи пасічників

Степан Великдан довгий час вважався лише учнем Петра Прокоповича, та пізніші дослідження довели — він був його рідним сином і продовжив справу батька, зберігши й примноживши спадщину засновника українського бджільництва.

Про це розповідає Чернігівщина туристична запрошує на сторінці Facebook.

Останнім директором Школи пасічників П. Прокоповича на Чернігівщині був його учень, послідовник та як з’ясувалось пізніше – його син Це – Степан Петрович Великдан. Матір’ю його була Ганна Боровиківна, скоріш за все наймичка чи робітниця у родині Прокоповичів. Інформація про те, що Великдан – син Прокоповича довго трималась у таємниці, хоча вчений-пасічник змалку опікувався хлопцем, сприяв його подальшому навчанню, забрав до себе на пасіку ще у юнацькі роки і називав його своїм улюбленим учнем.

Навіть у подальшому у своїх публікаціях Прокопович називав Великдана своїм учнем або учнем школи Прокоповича. Відомий український історик Олександр Лазаревський одним із перших дослідив, що Великдан є рідним сином Петра Прокоповича, що у подальшому підтвердили й наступні дослідники життя та діяльності Прокоповича.

Протягом п’ятнадцяти років роботи на пасіці батька Степан досконало вивчив бджільництво та був надійною опорою Прокоповича - засновника школи бджільництва, автора першого втулкового вулика з рамками та роздільною решіткою, власника найбільшої пасіки у Європі.

Після смерті Петра Івановича С. Великдан продовжив розпочату ним справу, успадкувавши школу, пасіку, земельні угіддя, засіяні медоносними рослинами, фруктовий сад, - і не зменшив, а навіть збільшив усе спадкове майно. Місцеві старожили згадували, що він мав до 10 000 вуликів.

Тут він пропрацював 29 років (до своєї раптової смерті у 1879 р.) та сприяв отриманню профільної освіти з бджільництва усім бажаючим. У школі вчили тонкощам роботи у бджільництві, у т.ч. й самостійному виготовленню вуликів Прокоповича у створеній спеціально для цього майстерні. Також до послуг бажаючих була чимала бібліотека, яка постійно поповнювалась тогочасною періодикою. Значна кількість книжок була україномовною.

Продовжував Степан Петрович і наукову діяльність: у тогочасних періодичних виданнях були надруковані понад 50 його статей, інформацій, досліджень, присвячених бджільництву та його подальшому розвитку. На жаль, портретного зображення С.П. Великдана не збереглося. Як довгий час і не було відомим місце поховання послідовника та сина Прокоповича. Адже після смерті Степана Петровича на шкільне майно було накладено арешт, згодом усе розграбували і знищили разом із улюбленими липами Прокоповича, пасіками, рукописом невиданої книги Прокоповича «Записки о пчелах» та його портретами.

Зусиллями колективу Національного історико – культурного заповідника «Гетьманська столиця» у 2008 р. на місці поховання відомого пасічника було встановлено надгробну плиту із написом: «Великдан Степан Петрович. 1819-1889 р. Спадкоємець Прокоповича П.І. Керівник школи бджільництва». Проте рік смерті на плиті вказано неправильний, бо достеменно відомо, що помер Степан Петрович Великдан 29 серпня 1879 р.