За 13 років нелегкий шлях довелося пройти ігумену ПЦУ Петру Репетусі під час відбудови двохсотлітнього Свято-Вознесенського монастиря у селі Радьківка, що на Прилуччині. Священнослужитель розповів, що потрапив сюди 2011 року з благословення тодішнього владики Чернігівського Іларіона.
Повідомляє Суспільне Чернігів
"Тут все таке заросле було, все ліс, дійсно так, як владика і говорив. Але я був спокійний, бо я знаю, що все робиться по промислу Божому".
Отець Петро пригадує, перше, що зробили — це "прорізали" стежку навколо храму, щоб пройти хресним ходом. Вирізані дерева використали, як перші будівельні матеріали для тимчасового ремонту: вікна забили рейками із плівкою, облаштували булер’ян (різновид печей, що використовують як для житлових приміщень, так і для виробничих цехів) для обігріву людей під час служби, із 20-ти вогнетривких цеглин зробили примітивну буржуйку.
"У нас не було ніяких богослужбових речей. Літургія не проводилася, бо для літургії в нас нічого не було".
Після першої зими священнослужитель вирішив відремонтувати дах. З його слів, на той час у більш-менш придатному стані була лише зона над вівтарем, решти покрівлі майже не лишилося, а на великому куполі не вистачало п’яти сегментів.
Зі слів священника, у ніжинській реставрації йому говорили про мільйонне фінансування при цьому у казні приходу було до тисячі гривень. Тоді отець Петро одержав старе риштування із Києво-Могилянської академії, де в минулому був послушником та вирішив зробити все сам.
"Коли ми ті риштування зробили, поставили туди, то я там зробив пристосування із дерева, щоб вилізти на купол. Добрався я вже і до самого купола. Щоб робити купол потрібні були страхувальні елементи. Потрібно було самий верхній купол обтягнути тросом, щоб за нього зачепитись. Крівлі не було, п’ять сегментів не було. Просто цегла і купол. Я на ту цеглу робив бруски, закріплював і робив драбинку. Так заліз на самий верх".
Пригадує, що під час тих робіт тричі провалював трухлу жерсть, але рятував міцний дерев’яний каркас.
"Де стики — я за ті ребра тримався. Я так лежачи ліз і всі псалми, як і знав напам’ять прочитав, і всю вечірню проспівав, літургію співав. Ну всі молитви. Так я проліз навколо і коли ці два кінці з’єднав, в мене щастя було".
Так разом з іще одним ієромонахом отець Петро сам накрив великий купол церкви на висоті понад 17,5 метрів. З фінансуванням допомогли знайомі зі столиці.
"Одну дугу зняв, як зразок. Ми їх вирізали, трафарет це був, а потім піднімали. Я їх кріпив, робили обрешітку. Купили фанери, руберойд і так ми накрили, і так ми служили довгенько, пару років в таких умовах.
У 2012 році найвищий купол із хрестом за 18 тисяч гривень відремонтувала бригада будівельників зі Львова. Зі слів священнослужителя, це були єдині будівельники, які взялися за роботу.
З того часу, пригадує отець Петро, парафія храму суттєво побільшала, а із 2015 до 2018 років тривала активна фаза реставрації фасадів храму та дзвіниці. Тоді на будівельні роботи використовували до 250 тисяч гривень, які жертвували парафіяни.
Весь цей час Свято-Вознесенський монастир у селі Радьківка лишається відкритим.
"Повісь замок — це для людей спокуса. Значить там щось є, то нащо його вішати? Хай краще людина зайде і подивиться що там є. Але двері відкриті — зайшов і ти вільний. Ти хотів зайти, ну зайди, подивись. Подивився? Ну і все. І так воно і пішло… Ніхто нічого не робив. Саме головне для чого існують храми це рятувати людські душі".
"Тільки самообслуговування: людина бере там свічечку, скільки хоче пожертву кладе і собі молиться. І там на вікнах іконки, це нам люди просто приносять і ми які ще придатні для молитви ми залишаємо, а геть протрухлі, то ми їх утилізуємо", — розповів отець Петро.
Більшість ікон, які тут є, принесли прихожани. Чотири із них – рідні для храму. Ікону Архистратига Михаїла знайшла поруч у лісі і принесла одна сімейна пара. Після повернення в храм вона, зі слів отця Петра, почала мироточити. У престолі храму також залишилися оригінальні настінні фрески.
"Фрески — Господь Вседержитель і Невипивана Чаша та Богородиця. І ще зверху два кола, поки вони були виразні зрозумів, що то Іоана Богослова, а то я довго не міг зрозуміти, але коли на драбині виліз то побачив, що то Аврам приносить в жертву Ісака".
Нині, зі слів священнослужителя, у храмі залишилося замінити вікна та двері, провести ряд внутрішніх ремонтних робіт після чого буде замінений тимчасовий іконостас із фанери. В планах – відбудова зимової церкви Олександра Невського, яка була прибудована до Свято-Вознесенського храму у 1846 році та не зберіглася, а також облаштування родинного цвинтаря родини Раковичів, які є їх будівничими.
18 травня 2024 році Свято-Вознесенський монастир відзначить 219 річницю свого освячення.