ОБСЕР...вація

Карантин – це, безперечно, погано. Погано дітям, які скниліють у чотирьох стінах. Погано батькам, які вимушено стають учителями (співчуття тим, у кого немає педагогічної основи). Дуже погано для підприємців та їхніх найманих працівників, які вимушені були піти на «канікули» через закриття ряду закладів. Нищівно для економіки в цілому… Чи можна було обійтися без тотального закриття закладів, зупинки громадського транспорту? Можна. Проте лише за однієї умови. На жаль, фантастичної в нашому суспільстві.

Легку версію карантину (наприклад, як у Німеччині: обмеження з кількості покупців у магазинах, незначне скорочення кількості автобусів та електротранспорту) можливо запровадити хіба що в Німеччині, Нідерландах, Бельгії чи Скандинавських країнах, Австрії чи Чехії (хоча тут якраз заходи обрали жорсткіші, фактично на рівні з Італією) – там, де люди звикли бути відповідальними. Там, де рекомендації фахівців та заклики обраних тими ж громадянами політиків працюють без батога. Це логічно: учора я своїм голосом надав підтримку політику, довірив йому керувати, а сьогодні, почувши від нього аргументи на користь самоізоляції, скорочення зовнішніх контактів і виходів на вулицю без нагальної потреби, – прислухався і виконав.

Такий карантин «у вакуумі» в Україні не працює. І справа не лише в політичному розколі суспільства (зрештою, не чути жодного рейтингового політика, який би закликав ігнорувати карантин), а в безвідповідальності. Перед собою та навіть рідними. Про сусідів чи взагалі випадкових співгромадян взагалі мовчу.

«Якщо від цього щось поміняється, я прошу у вас вибачення», – звернулася до односельчан мешканка Чернівецької області, яка після повернення з Італії обрала не шлях самоізоляції, а роль активістки – ходила на збори сіл щодо створення ОТГ, тісно спілкувалася з родиною… Тепер вона виписалася з лікарні, здолавши хворобу, але коронавірус є вже у 14 мешканців села, включно з головою сільради і дітьми та онуками жінки.

Перше, що приходить у голову після цього, – популярний віршик про кота в стилі філатівського «Федота-молодця»:

Этот самый организм
Нам устроил катаклизм,
А теперь сидит на люстре
И твердит про гуманизм!

Але то кіт. Що з нього взяти? А як щодо людей, які пхалися до салону маршруток, поки вони ще не були зупинені? Або щодо тих чернігівців, які обурюються, коли охоронці не пускають їх до супермаркету, бо там уже й так достатньо людей – і треба почекати, поки хтось вийде. Або тих, хто великими компаніями минулими вихідними чалапали на пікніки до Ялівщини. А тут он Великдень скоро – і як же в церкву не піти, не обцілувати там усе й усіх?.. А потім можна й вибачитися, якщо щось.

Якби у «Вікіпедії» була стаття про примусову самоізоляцію, то проілюструвати її варто було би фотографією жінки, яка вранці 30 березня переходила вулицю Полуботка в 10 метрах від пішохідного переходу. До автівки, яка наближалася з протилежного боку, була менша відстань. У масці – але під колесами.

Коронавірусом налякали (питання, чи надовго), і далеко не всіх. Як би тепер налякати іншими небезпеками. Бо інакше чомусь не виходить.