...

Для всіх – хто серед отців, братів і сестер довіряє інформації про пандемію, а особливо – хто не довіряє, вважаючи всі події хитрою змовою, хочу висловити одну думку.

Христос говорить: «Я кажу вам не противитися злу. Але якщо тебе хто вдарить у праву твою щоку, підстав йому і другу. І тому, хто захоче судитися з тобою і верхній одяг твій взяти, віддай йому і сорочку. І хто примусить тебе іти з ним одне поприще, іди з ним два» (Мф 5:39-41).

Суспільство, до якого ми належимо, знаходиться в обмеженнях. Люди вимушені терпіти карантин, втрату прибутків, непередбачуваність майбутнього, яке для багатьох виглядає все більш похмурим.

Тут зовсім не йдеться про доцільність тих чи інших заходів, правильність дозволів чи обмежень - це вже інша, суспільна дискусія, і вести її, безперечно, потрібно – але як суспільну. Як дискусію «чи годиться платити подать кесареві, чи ні?» (Мф 22:17)...

Але якщо ми, як Церква, хочемо засвідчити для розгублених і обтяжених обмеженнями співгромадян істину в ділах, показати приклад – то маємо бути жертовними так, як вище закликає нас Христос Господь.

Безперечно, заклики войовничих безбожників, які, подібно до своїх ідейних батьків-більшовиків сто років тому, хочуть скористатися загальною проблемою для чергової атаки на Церкву – слід відкидати.

Але більшість суспільства складають не вони, а просто розгублені, ображені, змучені обмеженнями і невизначеністю люди. І якщо ми, як християни, будемо здатні показати їм приклад, що готові розділити ЇХНІЙ біль, ЇХНІ переживання, а не лише свої власні, що готові «віддати і сорочку», «йти два поприща» – тоді ми справді зможемо для багатьох відкрити кращу сторону Церкви.

Взявши за приклад апостола Павла, який свідчить: «Для немiчних був як немiчний, щоб придбати немiч­них. Для всiх я став усiм, щоб спасти хоч деяких» (1 Кор 9:22).

Так, як це було в час Майдану.

Тоді суспільство потребувало відкритих дверей Михайлівського – і вони відкрилися, щоби показати небайдужість Церкви до страждань і прагнень народу.

Сьогодні воно потребує закритих дверей – так само, щоби бачити небайдужість Церкви до страждань і прагнень народу.

Молитва лунала і тоді, й тепер. Богослужіння не переривалося і не переривається. Але Церква знову свідчить, що вона – ширша за стіни храмів.

І повірте, отці, брати і сестри, хто зараз з болем переймається тим, що ми не можемо як звично відслужити найважливіші та найочікуваніші служби року – якщо ми зараз виявимо жертовність, довіримося Господу, то втративши – отримаємо сторицею.

Як отримав Авраам, який заради Бога полишив батьківщину.

Як отримав Іов, який через любов до Бога мусив перетерпіти несправедливі випробування від диявола.

Зрештою – як отримав Христос.

Євстратій (Зоря), архієпископ Чернігівський і Ніжинський Євстратій  Православної церкви України