• Головна
  • 2 доби в полоні: батька з сином у селі Слобода викрали, бо вони допомогли пораненим бійцям ЗСУ
19:22, 8 квітня

2 доби в полоні: батька з сином у селі Слобода викрали, бо вони допомогли пораненим бійцям ЗСУ

Дві доби провели у полоні росіян у селі Слобода, де вирішили сховатися від війни. Це був сарай місцевої жительки, яка таємно проносила бранцям трохи їжі та води. Батька з сином забрали з дому російські військові, коли дізналися, що вони допомогли пораненим українським військовим.

Про побиття та погрозу розстрілу Суспільному розповів Юрій, який пройшов полон, та його діти Сергій та Катерина. Прізвище не називаємо з міркувань безпеки.

2 доби в полоні: батька з сином у селі Слобода викрали, бо вони допомогли пораненим бійцям ЗСУ, фото-1, ФОТО: Суспільне Чернігів

ФОТО: Суспільне Чернігів

Допомогли українським військовим

Катерина разом з батьками й братом проживає в Чернігові. У селі Слобода мешкає її бабуся, татова мама. Дівчина розповідає: 24 лютого ввечері вони всією родиною відвезли бабусі ліки з продуктами й залишилися на деякий час. 28 лютого ще поверталися до міста – допомогти волонтерам, зібрати допомогу для жителів села.

"Ми взагалі не думали, що в селі може щось відбуватися, там було дуже спокійно в перші дні. А коли їздили до Чернігова, то потрапили під сирени, і нам трохи стало лячно. Тож вирішили, що в селі буде спокійніше. Слобода в стороні від траси, ми думали, що якщо й будуть іти, то на Київ, а до нас не зайдуть", – каже Катерина.

За словами дівчини, шостого березня на центральній вулиці почулися вибухи. Її батько Юрій та брат Сергій пішли подивитися, чи не потрібна там комусь допомога. Виявилося, що необхідно вивезти наших поранених військових.

"Син мій побіг за машиною, приїхав потім з водієм. Ми завантажили поранених, двоє були тяжко поранені, тому що були перебинтовані голови, а один був наче нормальний, я не знаю, може, в нього легкі поранення були. Ми посадили їх до машини, й водій відвіз їх до іншого села, там де були наші", – розповідає Юрій.

Спалена автівка, з якої дістали поранених військових, ФОТО: Суспільне Чернігів

Спалена автівка, з якої дістали поранених військових, ФОТО: Суспільне Чернігів

Батькові пригрозили, що розстріляють сина

Катерина каже: наступного дня танки заїхали вже на їхню вулицю. Тоді ж прийшла бабусина хрещена, яка жила неподалік на протилежному боці вулиці. До 94-річної жінки у двір заїхав танк, і росіяни попередили, що цей бік вулиці підриватимуть, тому нехай вона йде ховатися до родичів. Після цього всі разом спустилися в погріб.

Далі, за словами Катерини, російські військові зайшли до них у двір, прокололи шини у автомобіля й наказали людям вилізти з погреба. Перевірили документи, забрали телефони. Батько Катерини Юрій розповідає: окупанти питали, чи не бачили вони, хто напередодні відвозив поранених українських військових. Чоловік сказав, що вони нічого не знають. Проте за деякий час росіяни прийшли вдруге: хтось повідомив їм, що рятували поранених Юрій з Сергієм.

Сергій каже, їм з батьком зав’язали очі, посадили на БМП і повезли до хати в центрі села: "В принципі, я бачив, куди нас везуть, бо моя пов’язка на очі просвічувалася трохи, вони це вже потім зрозуміли й зав’язали щільніше. Нас повели у двір і позабирали речі. Потім почали ставити запитання: хто, кого возив, куди? Хоча, я думаю, що вони все знали й без нас".

Військова техніка у Слободі, ФОТО: Суспільне Чернігів

Військова техніка у Слободі, ФОТО: Суспільне Чернігів

Юрій розповідає, окрім них із сином і водія, який відвозив поранених, у дворі було ще троє людей – побиті, зі зв’язаними руками вони лежали на землі. Били і Юрія з Сергієм, батька, за його словами, не дуже сильно, а от сина – дужче.

"Спочатку вдарили здоровенною палкою по спині, потім били ногами вже, били по всіх частинах тіла. Потім підняли й повели за сарай, а батькові сказали, що зараз мене застрелять. Я теж думав: застрелять чи ні зараз? І вже майже попрощався з життям, молився… Завели за сарай, посадили й зробили чергу над головою. Потім за сараєм вже мене зв’язали й поклали на землю".

Юрій каже: через сина хотіли натиснути на нього, щоб розповів правду, та чоловік продовжував говорити, що більше нічого не знає.

"Після пострілів я сина не бачив, хвилювався сильно через це. Один, правда, з російських солдатів до мене підійшов, почав питати, в якому напрямку Іванівка, де Грабівка… Я в нього попитав, де мій син. Він сказав: "Не хвилюйся, все нормально". Я тоді подумав, що слава Богу, просто, мабуть, полякали. За деякий час його повернули, продовжували бити. Але він у нас займався боксом, намагався якось увертатися".

Авто, на якому вивозили поранених українських військових, росіяни розчавили танком, ФОТО: Суспільне Чернігів

Авто, на якому вивозили поранених українських військових, росіяни розчавили танком, ФОТО: Суспільне Чернігів

Після цього всім чоловікам зв’язали руки й зачинили в сараї.

Сарай, в якому тримали полонених, ФОТО: Суспільне Чернігів

Сарай, в якому тримали полонених, ФОТО: Суспільне Чернігів

У людей не було ні води, ні теплого одягу, на вулиці вночі, каже Юрій, було мінус сім. За його словами, приблизно о першій ночі хазяйка двору дізналася, що в неї в сараї когось тримають й відімкнула двері, принесла води й трохи поїсти.

Також чоловіки набрали собі соломи, щоб постелити:

"На ранок приходив офіцер і питав, як ми. Ми сказали, що нас не годували, ми голодні, нам холодно. Він сказав: "Щось порішаємо". І десь за годину-дві ця ж хазяйка принесла нам старі пальта, куртки, килимові доріжки старі й принесла нам чаю».

Жінці, каже Юрій, солдати пригрозили, щоб не відмикала сарай, бо їй буде погано. Проте вона все одно жаліла чоловіків і годувала їх. Розповідала, що в неї ховаються від війни 15 людей, серед яких і діти, і що окупанти забрали в неї майже всю їжу, повирізали всіх поросят… Чоловіки просиділи в сараї й другу ніч.

Звільнення

У цей час на них чекали вдома й хвилювалися. Катерина каже: думали, що батька й брата повернуть до сутінок, потім – що на ранок, потім – що за добу. Але нікого не повертали. Водночас постійно чулися постріли. Наступного дня жінки наважилися вийти, щоб дізнатися бодай щось, задля цього заговорили з окупантами.

"Було страшно з ними заговорити, але ми не могли чекати. Навіть хотіли просити, щоб везли до них, аби бути разом всім. Мені вже було все одно, що там будуть робити, лише б бути разом з ними… Нас запитали, які на вигляд батько й брат, і повідомили, що їх 40 чоловік полонених сидить у сусідньому селі. Сказали, що нікого розстрілювати не будуть, але ми розуміли, що їхнім словам вірити не можна, але хотілося вірити, що вони кажуть правду – в таке хочеться вірити", – каже Катерина.

Минула ще одна ніч, а на ранок жінки почули, як виїжджає техніка – здогадалися, що росіяни відходять. Люди почали потроху виходити на вулицю й Катерина з мамою від сусідів, чиїх рідних також забрали, дізналися, що чоловіки перебувають в одній з хат в центрі села, і що їх там били.

Катерина розповідає: жінка, вдома в якої окупанти випивали напередодні ввечері й розговорилися, сказала, що як тільки вони відступатимуть із села, випустять полонених.

"Але ми не захотіли чекати. Ми вирішили йти туди, до центру села, там у нас були теж знайомі, й ми хотіли щось у них розпитати. Ми вийшли на центральну вулицю, побачили, що там відбувалося взагалі, там було жахіття – попалили сараї, потрапили снаряди до хат, до сараїв, машин… Там порозбивали все що тільки можна було, асфальту по вулиці не було. Ми знали господарку двору, де тримали чоловіків, тому пішли туди". Біля двору жінки побачили трьох місцевих, які повідомили, що люди, яких тримають в сараї, живі. «Нас повели до того двору, ми вже всі плакали. І я ніколи не забуду той сарай, який відмикається, стоїть мій батько спиною, потім повертається, каже: “О, а як ви тут опинилися?” І тоді ми їх забрали".

«Ми в сараї лежали, аналізували, що відбувається. Ми бачили, що відходить техніка, ми рахували, скільки танків, були вибухи. Але потім воно все затихло й ми зрозуміли, що, мабуть, вони вже вийшли. Але я, звичайно, не чекав побачити ні дочку, ні дружину. Я думав, нас росіяни відімкнуть, щоб ми вийшли. Я був дуже здивований, зрадів, що вони прийшли за нами в той момент. Бачте, як героїні прорвалися до нас", – розповідає Юрій.

Після цього родина повернулася до будинку. Того ж вечора, каже Катерина, в село зайшли вже інші, теж російські, танки:

"Окупанти ходили патрулювали вулиці, але на нашій тоді вже танки не ставили, вже ставили на інших вулицях. Ми боялися пострілів, вибухів, бо і вони стріляли, і наші по ним стріляли, і ми бачили, що й танки горіли російські. Одного дня вони розмовляли з сусідами й ті повідомили, що у людей закінчується їжа. Вони давали їжу, але вони забирали з однієї хати й несли до іншої, було видно, що це не їхня їжа".

Також росіяни забирали у людей акумулятори, зливали бензин з автомобілів. Розграбували магазини в селі, різали свиней, курей, кролів у дворах, забирали запаси з погребів. Одному сусідові, у якого жили, розповідає Катерина, як відходили, спалили хату.

Поки родина була в Слободі, медичну допомогу чоловіки отримати не могли. Нині вони виїхали й проходять лікування. Сергій каже, в нього ще досі болять ребра.

Хлопець розповідає: деякі російські солдати були дуже переляканими, коли ходили поодинці, було видно, що бояться. А Катерина вважає, що саме через страх вони й прикривалися мирними жителями, ставлячи танки біля хат:

"Коли виїжджали, залишали свою техніку й хотіли її спалити, але один танк не загорівся. Місцеві позливали звідти пальне, щоб окупанти не повернулися знов і не забрали ці танки".

*  *  *

Приєднуйтесь у Viber та Telegram до спільноти "Чернігівський Фонтан", де тільки найактульніші новини та історії нашого міста.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#російські окупанти #полон #село Слобода #поранені #українські військові
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
live comments feed...