• Головна
  • «Дощ» зі снарядів та дрижання землі від бомб: життя під обстрілами у Чернігові
11:32, 14 квітня
Надійне джерело

«Дощ» зі снарядів та дрижання землі від бомб: життя під обстрілами у Чернігові

Три тижні під постійними обстрілами, а потім п'ять діб дороги до порятунку. Це історія звичайної української родини, яка пережила жахливі 22 доби війни в Чернігові. Коли ж за кілька метрів від їх будинку впало одразу кілька снарядів – наважились ризикнути та втекти з міста. Незважаючи на весь жах пережитого, вважають, що їм пощастило. Вони живі, вони врятувались.

«Чернігів рівняли із землею» – згадує 50–річна Ганна. – Обстрілювали безперервно. То артилерія гатить, то ракети летять. Вночі – літак скидає бомби».

Чернігів після обстрілів російської армії. 3 квітня 2022 року

Чернігів після обстрілів російської армії. 3 квітня 2022 року

Сергій разом з дружиною Ганною та її батьком живуть на околиці Чернігова. У них приватний будинок та невелика присадибна ділянка біля нього. На їх вулиці – всього близько 15-ти будинків. Цілого на сьогодні не залишилось жодного.

«Прилетіло всім, – розповідає Сергій. – Нам снаряди в город залетіли. Комусь на подвір'я. У всіх посічені осколками паркани та стіни будинків. В мене машина стояла під двором – старенький Ford. Не знаю, що летіло, але тепер – це купа металобрухту. Вся побита, як решето, скла немає».

Чому не виїхали відразу?

У перший тиждень після вторгнення артилерійських снарядів та ракет небагато прилітало по місту, згадує Сергій. Саме тому він зволікав з евакуацією. Не хотілось залишати рідний дім. Як і багато інших чернігівців на той момент – сподівались пересидіти війну вдома.

Та вже за 5-6 днів почалось справжнє пекло. Вдень артобстріли, вночі ракети, під ранок – літаки.

Наприкінці першого тижня війни до Сергія перейшли жити його мати та старша сестра. Багатоповерхівку, в якій жінки до цього мешкали, постійно обстрілювали. Будівля стоїть якраз поряд з нафтобазою, ворог намагався туди влучити.

Та в приватному будинку було не набагато безпечніше. Тут ніде було ховатись. Зовсім.

Немає ані підвалу, ані погреба. Тільки хата та гараж.

«Ракети летіли прямо над хатою. Ми їх бачили. В небі все ревіло, а потім вибухало» – розповідає Сергій.

«Плюси» приватного сектора

Єдиним плюсом перебування в приватному будинку на той час було тепло. Будинок опалюється автономно. В той час, коли більшість чернігівців замерзали в підвалах багатоповерхівок (на вулиці тоді було –8), в приватних будинках було тепло.

Також в приватних будинках залишалась можливість готувати їжу, наприклад, в печі.

А ось з водою та електрикою були перебої, як і у всіх містян.

Особливо сильно відчувались вибухи бомб, які ворог скидав з літаків. Будинок Сергія розташований під невеликою горою. Коли в неї влучала бомба – дрижали вікна і земля під ногами.

Сусіди Сергія та Ганни теж не мали де сховатись. Під час обстрілів люди сиділи здебільшого в коридорах своїх будинків, там, де не було вікон.

Заклеєні шибки, щоб запобігти випаданню під час обстрілів. Чернігів. Війна. Березень 2022 року

Заклеєні шибки, щоб запобігти випаданню під час обстрілів. Чернігів. Війна. Березень 2022 року

А ще місцеві не зачиняли щільно вікна. Тільки прикривали рами та ставили на підвіконня пластикові пляшки з водою. Це робили для того, щоб від вибухової хвилі не повилітало скло.

Лайфхак дійсно працює, кажуть чернігівці. Ті, хто так робив – залишились із цілими вікнами.

Це при умові, що снаряд чи ракета не прилітали прямо під будинок.

У Сергія осколками побило скло.

Побите осколком скло у будинку Сергія та Ганни. Чернігів, березень 2022 року.

Побите осколком скло у будинку Сергія та Ганни. Чернігів, березень 2022 року.

Постійні обстріли

До нього на город регулярно прилітали снаряди.

«Город, мабуть, садити будемо пізніше в цьому році, – жартує тесть Сергія. – У нас за кілька метрів від хати якийсь снаряд стирчить із землі. А ще за два метри, можливо, навіть «градина». Я людина не воєнна, сильно не розбираюсь, що воно таке. Велике щось. То вже хай спеціалісти дивляться і забирають те звідси. А ми до тих снарядів не підходимо. А раптом вибухне?!»

Сергій з тестем позбирали тільки невеликі уламки від снарядів. Знаходили їх скрізь – на порозі, в саду, в гаражі.

Осколки від російських снарядів. Чернігів. Війна. Березень 2022 року

Осколки від російських снарядів. Чернігів. Війна. Березень 2022 року

«Такі «подарунки» від рашистів мають всі сусіди, – каже Сергій. – у кого дах побило, у кого в городі стирчить снаряд від Урагану. На вулиці лежить кілька снарядів, які не розірвались. Ми їх огородили палками та позначили яскравими ганчірками. Колись рятувальники заберуть, мабуть».

Особливо щільні та смертоносні обстріли району, де мешкає Сергій з Ганною, почалися з середини березня.

На сусідніх вулицях щоночі горіло по кілька будинків.

Кудись влучив снаряд, кудись ракета. На Болдині гори, розташовані неподалік, рашисти скинули з літака бомбу.

Розгромили старовинну альтанку, яку свого часу побудували до приїзду російського царя. Тоді ж влучили в будинки під горою. Вщент зруйнували три будівлі.

Тоді Сергій з дружиною вирішили ризикнути та все ж виїхати з міста.

Батько Ганни, мати та сестра Сергія вирішили залишитись.

Втеча

До від'їзду готувались всю ніч. А зранку під Черніговом розпочався бій. Довелось знову чекати.

В проміжках між обстрілами сіли в машину тестя та поїхали на свій страх та ризик. Шансів виїхати живими, каже Сергій, було мало. Поряд точився бій.

Їхати довелось полями.

«Добре, що був мороз, – розповідає Сергій. – Земля мерзла, ще можна було проїхати. Якби було тепло – там би ніхто не проїхав. А це був єдиний виїзд з міста».

До Києва подружжя їхало близько 5-ти годин. Від одного блокпосту до іншого. Біля села Вертіївка автівка Сергія на швидкості в'їхала у воронку. Пошкодив колесо. Дістав «запаску» з багажника, а вона здута.

«Думав, що то все. Приїхали, – каже чоловік. – Навіть тепер, коли згадую – страшно. Такий відчай був! А потім прийшла допомога. Хлопці з блокпосту допомогли накачати колесо! Завжди буду їм вдячний! Врятували нас».

Потім Сергій з Ганною ще чотири доби їхали до кордону з Польщею. У Варшаві їх чекала донька з чоловіком. Сергія без перешкод пропустили на кордоні. Він інвалід з дитинства. Має тяжку травму спини.

Тепер подружжя приходить в себе за кордоном. Але вже мріють повернутись додому.

Джерело: Радіо Свобода

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#обстріли #російські окупанти #приватний сектор #війна
0,0
Оцініть першим
Авторизируйтесь, чтобы оценить
Авторизируйтесь, чтобы оценить
live comments feed...