• Головна
  • Ольга Заїка: «Бомблять, а ми не можемо відійти, у нас хліб у печі!»
10:11, 21 серпня

Ольга Заїка: «Бомблять, а ми не можемо відійти, у нас хліб у печі!»

Ольга Заїка: «Бомблять, а ми не можемо відійти, у нас хліб у печі!»

Розмова з директоркою Чернігівського хлібокомбінату №2 Ольгою Заїкою, як не дивно, почалася зі згадки про духовні святині Чернігівщини, про Антонія Печерського, про наші величні храми. Який зв'язок вони мають з хлібом? Безпосередній! Саме в монастирях колись зберігали рецепти випічки, експериментували, вигадували різновиди куличів і караваїв. А Ольга Михайлівна цікавиться цією темою, розшукує інформацію, розпитує старожилів. Звісно, говорили й про ціну хліба, який випікали в нашому місті під час активних бойових дій. Вочевидь, ставлення до хліба тих, хто пережив облогу російських військ, змінилося. А що змінилося на підприємстві?

«Люди цінують натуральне»

- Ольго Михайлівно, чи вже повернулося підприємство на ті потужності, що були до повномасштабного вторгнення?

- За радянських часів Чернігівський хлібокомбінат №2 задовольняв потреби жителів всієї області. Ми випускали 100 тон продукції на добу. Обсяги виробництва були величезні. І конкурентів не було. Сьогодні ж ринкове середовище перенасичене хлібобулочними виробами. Доводиться весь час тримати руку на пульсі. Тому ми не зупиняємося на тому рівні, що існував до війни. Розробили нову лінійку виробів, які вже скоро презентуємо нашим споживачам, – хліб на хмелю. Це натуральний і корисний продукт. Відчуваємо, що люди цінують натуральне, більше піклуються про здоров’я. До слова, наш основний вид продукції – житньо-пшеничний хліб. Випікаємо близько 15 тон на добу і тільки на заквасці. Мало хто про це знає. Нова лінійка буде називатися «Хліб ремісничий»: «Ремісничий» з цибулею – смачний, ароматний, «Ремісничий» з журавлиною – цікавий, легкий. Це розробки вже післявоєнні. Запросимо вас на дегустацію.

- Дякую, цікаво! Розкажіть нашим читачам, як ваше підприємство працювало у лютому-березі, як вам вдавалося випікати хліб?

- На той момент у нас було завдання одне – пекти хоча б один вид хлібу, щоб дати людям. Працювала одна лінія, ми випікали білий хліб овальний. Ця лінія напівавтоматична, тому для роботи було потрібно до десятка робітників. Завантажували борошно, замішували тісто, і в переривах між обстрілами намагалися випікати. За технологією це було найпростіше. Бо для житньо-пшеничного потрібна закваска, бродіння, відстоювання, потім заміс і температура печі на старті 300 градусів. Ми не розуміли, скільки триватимуть бойові дії. Закваску залишили в невеликому обсязі та зберегли.

А вже в квітні, коли місто почало повертатися до більш-менш нормального життя, чернігівці попросили у нас житньо-пшеничний хліб, скучили з ним. На сьогодні ми відновили асортимент. Наша продукція представлена у всіх торгівельних мережах, є оптовики, які працюють по всьому місту. Веземо хліб у кожен куточок нашої області. Навіть у прикордонні громади. Близько 5 тон щодня відвозимо у військові частини. Працюємо за державним замовленням. Ми найбільше хлібопекарне підприємство в місті та області.

Ольга Заїка: «Бомблять, а ми не можемо відійти, у нас хліб у печі!», фото-1

«Ми робимо Божу справу»

- Бачу, що вартість ваших виробів у магазині не змінилася, хоча загалом ціни на продукти, особливо крупи, підскочили. Як вам це вдається?

- Беремо борошно за ринковою ціною, а сьогодні вона не така велика. І підстав для подорожчання я не бачу. Ціна хлібу у військовий час – окрема тема. У період бойових дій, коли в місті не було ні світла, ні води, нам допомагали усі – і міська влада, і обласна адміністрація. «Водоканал» щодня привозив воду. ДСНС-ки дали дизель-генератор, аби працював тістоміс, була подача борошна. Пічка працює на газу, на щастя, він не зникав. Всі питання вирішували швидко та чітко. Ми взяли на себе тільки виплату заробітної плати та платежі за газ. Доставкою по місту займалися переважно волонтери.

- А продуктів вистачало?

- Були певні запаси. Їх мало би вистачити на місяць роботи при повному завантаженні. А оскільки обсяги виробництва скоротилися, нам вистачило на півтора місяці. Один раз ЧОВА дала 10 тон борошна, продукти привозили волонтери. Всі працювали однією командою. Треба було забезпечити виробництво хліба. І з цим завданням ми впоралися. Хоча, щиро кажучи, нас ніхто не готував до війни. Нас ніхто не збирав, наші дії не були якось визначені. Ми жили в мирному суспільстві. Все було спрямоване на розвиток. Навіть про укриття нам ніхто не сказав, не показав, де вони є. На підприємстві є підвал, і саме там ми ховалися. Було таке: нас бомблять, а ми не можемо відійти, бо у нас хліб у печі! Якщо залишимо без нагляду, буде горіти.

Ольга Заїка: «Бомблять, а ми не можемо відійти, у нас хліб у печі!», фото-2
Ольга Заїка: «Бомблять, а ми не можемо відійти, у нас хліб у печі!», фото-3

- Пані Ольго, але ж ви не тільки керівниця підприємства, ви мама, дружина. Чи не стояв перед вами вибір: залишатися в місті чи їхати?

- Ви знаєте, що відбувалося в нашому місті після з 24 лютого. Коли летів літак з Білорусі, я сиділа в кабінеті бухгалтерії на 2 поверсі і бачила у вікно обличчя пілота. Було страшно. Але люди приходили на роботу, і кожен ранок ми починали з молитви. Я запросила священика, щоб освятив територію. Завжди пояснювала працівникам: ми робимо Божу справу.

«Келія залишається за вами»

- Чи був у мене вибір? Моєму синові 3 роки. Чоловік у лютому потрапив до лікарні з ковідом. 22 лютого йому зробили операцію, видалили вену на нозі. І от вранці 24-го мені телефонують: «Забирайте чоловіка». А я з дитиною біжу на підприємство. Няньками тут були всі, хто поруч. Звернулася до знайомого фахівця з пологового будинку: «Допоможіть! Заберіть чоловіка з дитиною». Вони там в укритті і просиділи 10 днів. Чоловікові там знімали шви після операції. А я залишалася на підприємстві. Тут у мене був матрац, необхідні речі.

5 березня у нас був прильот, снаряд влучив у кабінет комерційного директора. Дивом ніхто не постраждав. І тоді, щиро кажучи, нерви в мене не витримали. Я зверталася по допомогу всюди, аби вивезти дитину й чоловіка після операції. Я розуміла, що мені треба бути тут, але рідних треба рятувати.

Зателефонувала власнику підприємства, пояснила, яка у нас ситуація. Мені дали відпустку на тиждень. З великими зусиллями нам вдалося виїхати до Львова. Мені довелося їхати також, бо не було свідоцтва про народження дитини, воно залишилося в нашому будинку в Ірпіні. Чоловікові треба було доводити, що він батько, що це його дитина.

Тут на підприємстві залишалися головний енергетик, начальник виробництва. Людям потрібен був час, аби оговтатися. Весь хліб, який ми перед тим напекли, роздали військовим. З 11 березня знову потихеньку почали працювати, випікали по 500 кг на добу. Працювали тільки в денний період. Коли привозили наш хліб чернігівцям, хтось плакав, хтось його цілував. Діти раділи.

- Так, цінність хлібу стала зовсім іншою після того, що ми пережили.

- І слова молитви «хліб наш насущний дай нам кожного дня» стали сприйматися інакше. Поверталася я на свій страх і ризик. Допомогли волонтери. Коли приїхала, постало питання: де жити? Бо орендована квартира на 5 поверсі. На той момент у ній ні світла, ні тепла, ні води. Зателефонувала в Єлецький монастир. Тримаємо з матушками зв'язок, вони брали у нас продукцію: коли 100 буханок, коли 200. Возили хліб і до Троїцького монастиря. Кошти за це не брали.

Ігуменя Марія дозволила мені оселитися в монастирі, я жила в келії разом з матушкою Іоанною. Так уже сталося. Тепер ми як рідні. Прокидалася о 6.00, о 7-й їхала на роботу, а поверталася близько 20.00. Матушки топили груби, у них було тепло, нагрівали воду, можна були випити чаю, залишали для мене тарілку борщу. Місяць прожила там. Тепер матушки жартують: «Келія залишається за вами».

Ольга Заїка: «Бомблять, а ми не можемо відійти, у нас хліб у печі!», фото-4

«Ми печемо святиню – хліб»

- Пані Ольго, ви згадали про будинок в Ірпіні, про квартиру, яку орендуєте, то ви не місцева?

- Так, не місцева, родом з Полтавської області. Закінчила Харківський аграрний університет ім. Докучаєва за спеціальністю «управління в АПК». Початок моєї трудової діяльності – на хлібокомбінаті, працювала в цеху. За рік директор побачила мою старанність і запропонувала перейти в економічний відділ. Коли вийшла заміж, переїхала до чоловіка в Київ. Працювала в бізнесових структурах. Далі перейшла до управління хлібопекарським бізнесом підприємства «Укрзернопром», якому були підпорядковані Чернігівський і Ніжинський хлібокомбінати. Приїздила до Чернігова як куратор. Була добре знайома з цим підприємством. А коли колишній керівник вийшов на пенсію, мені запропонували очолити Чернігівський хлібокомбінат. З 2014-го року я тут.

- Чи легко це рішення далося? Чи приваблювало вас наше місто?

- Якось так склалося, що до роботи в управлінні я про Чернігів чула, але жодного разу тут не бувала. І, звісно, життєві плани з ним не пов’язувала. Але згодом, коли приїжджала на перевірки, побувала на екскурсії, побувала в усіх храмах. І завжди поверталася з любов’ю як у колиску православ’я. Тож рішення про переїзд далося легко. І взагалі, коли мене питають, чому я обрала цю професію, завжди відповідаю, як відчуваю: це професія обрала мене. Схожа ситуація з Черніговом. Напевно, так було потрібно Богові.

Був у моєму житті такий випадок. Колись, коли уже тут працювала, поїхала з паломниками у Почаїв. І на сповіді священик зовсім неочікувано запитав, чим я займаюся. «Хліб печу!» - відповідаю. І він сказав слова, які закарбувалися в серці на все життя. «Людей, які печуть хліб, благословляє сам Господь, - сказав він мені. - Ви виходите на свою ниву з вечора, замішуєте закваску. Ви випікаєте святиню - те, що потрібно людині кожного дня, – хліб насущний». Я тоді сприйняла це як знак: не варто вагатися, сумніватися. Я на своєму місці. І завжди своїм працівникам нагадую про те, що бути корисними щодня – наше призначення та покликання. Ми печемо святиню – хліб. Несу в серці ці слова як благословення. Все склалося так, як має бути.

Вероніка Приходько, фото надані Ольгою Заїкою

Матеріал підготовлений у рамках проекту Асоціації професійних журналістів та рекламістів Житомирщини «Менторинговий курс інституційного розвитку локальних медіа Житомирської, Сумської та Чернігівської областей «ЗМІ нових громад», за фінансової підтримки Фонду розвитку ЗМІ Посольства США в Україні.

Якщо ви помітили помилку, виділіть необхідний текст і натисніть Ctrl + Enter, щоб повідомити про це редакцію
#Ольга Заїка #хліб #хлібокомбінат #облога #російська агресія #війна
0,0
Оцініть першим
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Авторизуйтесь, щоб оцінити
Оголошення
live comments feed...