Фрида з Ессену, котра врятувала Улянівку (Свинь)

Лютий 1943 року запам’ятався жителям Чернігова та навколишніх сіл як один з найтрагічніших місяців кривавої жорстокої ІІ Світової війни. 21 лютого на території концтабору в Яцево спалахнуло повстання в’язнів. Частині з них вдалося втекти та знайти прихисток у жителів сіл Яцево, Бобровиця, хутора Юрків. Як наслідок, нацисти замучили та спалили живцем сотні мирних жителів цих населених пунктів. Каральний загін рушив і до с. Улянівка (нині Вознесенське) Чернігівського району. Старожили згадували, що їх врятувала німкеня Фрида Фердинандівна Мироненко (у дівоцтві – Пірштадт). Про цю жінку було відомо лише те, що вона приїхала з далекого м. Ессен (Німеччина) разом із чоловіком - Тихоном Романовичем Мироненком, мешканцем с. Улянівка. Відсутність іншої інформації спонукала до пошуків.

Закохалася в полоненого унтер-офіцера з України

Мені вдалося з’ясувати, що Фрида Фердинандівна народилася 12 квітня 1897 року в м. Аллендорф у протестантській родині шахтаря Карла Фердинанда Пірштадт та домогосподарки Марії Албат Пірштадт, які походили зі Східної Пруссії, але пізніше переїхали до м. Ессен, де оселилися в робітничому поселенні поблизу вугільної шахти. Родина виховувала шість дітей, і Фрида, найстарша донька, по закінченні навчання у школі допомагала матері по господарству, щодня носила батькові та братам обіди на шахту. Ймовірно, саме там дівчина познайомилася з молодим чоловіком з далекого українського села Свинь (давня назва с. Вознесенське) Тихоном Романовичем Мироненком.

Тихон Романович, унтерофіцер російської армії, у роки Першої світової війни під Варшавою потрапив у німецький полон. З 1914 по 1918 роки перебував у різних таборах для військовополонених у Німеччині. Після підписання Брестського мирного договору та дозволу військовополоненим працювати без нагляду табірної адміністрації, переїхав до Ессена, де влаштувався на роботу шахтарем.

У серпні 1920 року молодята побралися. Через кілька місяців у подружжя народилася дівчинка – Mitsa (Марія). Тихон Романович сумував за батьківщиною, але повертатися додому не поспішав. Ми припускаємо, що економічна ситуація в Рурській області у 1923 році, а саме закриття фабрик, заводів, неймовірних розмірів інфляція та зростання безробіття, конфіскація приватної власності тощо, підштовхнули Т. Мироненка до рішення про повернення до СРСР. У 1924 році, оформивши всі необхідні документи, родина виїхала з Німеччини.

Шлях додому проходив через Балтійське море територією Росії… Фрида їхала до родини чоловіка з найсвітлішими сподіваннями, мріяла про кохання, щасливе подружнє життя. Вона везла із собою одяг з вовни та батисту, прикраси, подушки, подарунки. Але знайомство з новою батьківщиною розпочалося з неприємностей – її багаж десь загубився. Відтак жінка приїхала до с. Свинь лише в сорочці, спідниці та черевичках.

Небажана дивна невістка

Замість звичного оку юної німкені міського ландшафту перед Фридою Фердинандівною постали приземкуваті хати з солом’яними дахами, бездоріжжя, багнюка і не надто привітні родичі. Місця у будинку, де проживали батьки Тихона та родина його брата, не вистачало, спати було ніде, їй слали прямо на лаві, старий одяг слугував за подушки та ковдру, а за дровами до лісу в мороз доводилось ходити в черевичках, у яких вона приїхала з Німеччини. Не вміла Фрида ані прясти, ані ткати, поратися по господарству, не вміла говорити українською, погано її розуміла. Свекруха просила сина «позбавитися» такої невістки. Недостатньо було і землі, аби прогодувати таку велику родину.

Місцеве населення неоднозначно ставилося до німкені – рівень етнічної толерантності українського селянства був дуже низьким. Важко було Фриді збагнути і процеси колективізації, розкуркулення, антирелігійну боротьбу… Уже в 1925 році Тихон Романович звернувся до німецького консульства у Києві з проханням дозволити його дружині повернутися на батьківщину. Отримали відмову. Якими були аргументи на користь такого рішення, мені важко сказати. Такий самий результат мала ще одна спроба в 1932 році.

Розраду Фрида Фердинандівна отримувала у листуванні з ріднею в Німеччині, яка допомагала порадами та грошима у скрутні часи. Підтримувала жінка зв’язок з подружками: німкенею Еммою Павлівною Трухан (народилася у м. Кольбе, Німеччина, вийшла там заміж за російського військовополоненого, приїхала за ним до СРСР і все життя прожила у с. Халявин Чернігівського району) і німкенею, яка проживала у Чернігові (її ім’я мені поки встановити не вдалося).

Факти перебування майже 10 років у Німеччині, листування родини Мироненків з підданими німецького рейху, отримання від них грошової допомоги, листування з консульством Німеччини не залишилися поза увагою органів НКВС. 16 грудня 1937 року Тихон Романович Мироненко був заарештований співробітниками обласного управління НКВС УРСР за звинуваченням у проведенні антирадянської агітації. Його засудили до 10 років позбавлення волі з відбуванням покарання в Онезькому виправно-трудовому таборі НКВС (Архангельська область), де він і знайшов свою смерть 13 лютого 1942 року. А в селі Улянівка на Чернігівщині на нього чекала дружина з двома дітьми, яка так і не дізналася про долю чоловіка. У 1950-х роках жінка піднімала питання про реабілітацію Тихона Романовича, але їй відмовили.

Чергове випробування – ІІ світова

Під час Другої світової війнаи Фриди Фердинандівни опинилася у вихорі протиборства двох потужних військових сил і постала перед вибором. Спогади старожилів та документи засвідчують, що на початку нацистської окупації Фрида була перекладачкою, пізніше заарештована «за зв’язок з комуністами», але невдовзі звільнена. Вона допомагала залишитися вдома дівчатам, яких нацистка влада планувала відправити на роботи до Німеччини; сприяла поверненню додому військовополонених з концтаборів; коли нацисти палили село Яцево, Фрида допомагала переховуватися тим, кому вдалося втекти, забезпечувала їх теплим одягом та їжею.

Після повстання у концтаборі с. Яцево, в’язні, яким вдалося втекти, переховувались у навколишніх селах, у тому числі в Улянівці. Задля покарання запалали Яцево, Бобровиця… Старожили села розповідають, що улянівці не спали ночами, вони були готові тікати за Десну будь-якої миті, весь час прислухалися до звуків на вулиці. Гуркіт військової техніки, що наближалася до села лютневого дня 1943 року, посіяв паніку в громаді, а староста відразу відправив за Фридою Фердинандівною. Жінка вибігла на дорогу, що вела до міста, і зустріла там німецьку команду.

За спогадами старожилів, Фрида Фердинандівна нап’яла на палицю білу ганчірку і, розмахуючи цим саморобним прапором, домоглася зупинки автоколони. Свідком її розмови з німцями були місцева жителька. Вона не розуміла, про що саме йшла мова, але результат був очевидний – каральний загін рушив у зворотному напрямку, на Чернігів. Жителі села зітхнули з полегшенням.

Колискові німецькою для онуків

У тому ж 1943 році у жінки була можливість повернутися до Німеччини, про що вона мріяла. Але проти цього категорично висловилися її діти – донька Марія та син Григорій: «Ти, мамо, все життя була чужою тут для всіх. Ти хочеш, аби ми були для всіх чужими там?» Складно навіть уявити той розпач, який відчула Фрида Фердинандівна, коли усвідомила, що її прийме чужа земля, а Німеччина назавжди залишиться недосяжною мрією. Жінка прийняла православну віру, почала ходити до місцевого храму, хоча службу відбувала сидячи на лаві, молитви читала німецькою. В останні дні свого життя, заколисуючи найменшу і найулюбленішу правнучку Оленку, вона журливо співала колискові рідною німецькою мовою.

Фрида Фердинандівна Мироненко померла 21 листопада 1970 року. Її могила на сільському цвинтарі досі залишається безіменною. Відходять у вічність старожили села – люди, які знали Фриду особисто та ставилися з повагою. А молодь… майже ніхто вже не знає про цю жінку, дивовижну історію її життя. Місцева влада, у свою чергу, і досі не бачить причин бодай якось увіковічити та вшанувати пам’ять Фриди Фердинандівни Пірштадт – німкені, доля якої тісно переплетена з долею українського народу.

Варто зазначити, що Фрида Фердинандівна була не єдиною німкенею, яка рятувала українців від рук нацистських карателів. Подібні випадки на Чернігівщині в роки Другої світової війни зафіксовані, наприклад, у селах Анисів та Горбове Чернігівського району. Вдячні анисівці спорудили пам’ятник Францу Йосиповичу Дюкичу у самому центрі села (це військовополонений з часів І Світової, що залишився в росії та згодом перебрався в Україну). Краєзнавці с.Горбове дослідили життя своєї «берегині» - Франциски Францевни Пономаренко (Цайтлер). Письменниця Олена Печорна на основі зібраних документів написала книгу «У затінку земної жінки», присвячену австрійці Фані (так Ф. Пономаренко і досі згадують місцеві). Ця книга побачила світ у 2021 році й мала успіх серед читачів.

Наталія Рослік