«Скарб нації», знайдений і збережений Петром Барановським

Саме цій людині ми сьогодні дякуємо за збереження та відтворення перлини давньоруської архітектури й сучасної окраси центру Чернігова – церкви Параскеви П’ятниці, що була розташована на стародавньому Торгу. І мимоволі напрошуються паралелі з буремним часом, у який жив і творив Петро Дмитрович Барановський. Давайте вшануємо його пам'ять з нагоди 130-ліття з дня народження. Видатний архітектор-археолог народився 14 лютого.

Служіння Вітчизні не словами, в справами

… На чернігівському Валу вже не побачимо цегляних руїн. Все відбудовано та відреставровано, куполи храмів укриті позолотою. Трохи далі, поблизу Красної площі, зустрінемо особливу цегляну споруду. «Стоїть та сяє в Чернігові Параскева П'ятниця – чудо архітектури та чудо реставрації!» – говорив про неї чернігівський архітектор Андрій Антонович Карнабед.

Однак добитися в післявоєнні часи, коли місто підіймалося з руїн, не тільки збереження залишків пам’ятника архітектури, а й виготовлення на місцевому заводі десятків тисяч цеглин, що імітували древню плінфу, було подвигом. І цей подвиг здійснив Петро Дмитрович Барановський. Його життя – це приклад служіння Вітчизні не словами, а справами. Він повторював учням: «Слова – це струс повітря. Потрібна робота, робота та ще раз робота!»

У роки Другої світової війни Петро Дмитрович керував роботами по збереженню історико-художніх цінностей у різних регіонах країни, був старшим інспектором Комісії охорони пам'ятників та експертом Надзвичайної державної комісії з обліку збитків, нанесених ворожою навалою пам'ятникам культури.

Із тривожним передчуттями він їхав у Чернігів після звільнення міста від фашистської окупації в 1943 році. Найбільш тяжке враження на фахівця справив П'ятницький храм, а точніше – його руїни. Був зруйнований купол, більша частина стін. Усередині лежала семиметрова гора ламаної цегли та щебеню різних епох, адже пам'ятник неодноразово перебудовувався.

Під час польського володіння у ньому був католицький костел, пізніше він став центром П'ятницького жіночого монастиря. Храм горів у 1750 році, його ремонтували. Після ліквідації монастиря у 1786-му став приходською церквою, знову горів у 1862 році, і знову ремонтували. 21 серпня 1941 року храм вигорів від німецьких запалювальних бомб. 26 вересня 1943 року був зруйнований під час бомбардування (вочевидь, уже під час боїв за визволення міста. – Ред.).

У грудні 1943 року на руїнах церкви з'явився чоловік невисокого зросту з безстрашним серцем. Він ліз із рулеткою на самий верх будівлі. Слизькі заледенілі руїни здіймалися на висоту десь до 18 метрів. Барановський сам, без помічників, ретельно обмірював фрагменти будови, що збереглася, фіксував усі розміри, форми, ледь позначені деталі архітектурних переходів. Радів, коли все більше знаходилось важких пласких цеглин – старовинної плінфи.

Частина пілона, що більш-менш збереглася, могла в будь-яку хвилину впасти. Але Петро Дмитрович не міг залишити роботу, бо досвідченим оком побачив щось надзвичайне – цей пам'ятник-храм, який являв собою архітектурне диво, цінне явище слов’янського цегляного будівництва.

Півстоліття тому Параскева П’ятниця постала з руїн

Параскеву П'ятницю потрібно було негайно рятувати, але обставини склалися так, що до Чернігова Петро Дмитрович зміг повернутися тільки за рік. Знову небезпечні підйоми по драбинах та мотузках слизькими уламками, знову занімілі на морозі руки. Але серце зігрівали дивовижні знахідки.

Коли пілон звільнили від зайвого навантаження, дослідник знайшов залишки середньовічних триярусних стель, а при розбиранні внутрішніх руїн – дорогоцінний фрагмент глави. Аварійний пілон вдалося закріпити, але ця первинна консервація не була закінчена, бо доводилося з великими зусиллями добувати в місті кожний дерев'яний брусок, скобу, сталевий хомут або шматок руберойду. А в травні наступного року трапилася біда – упала верхня частина східної стіни, що збереглася, та зруйнувала пілон.

Барановський негайно приїхав і вирішив, що не залишить місто, доки не зробить все можливе для повної консервації пам’ятки. Чекаючи допомоги, довго розбирав руїни самотужки, перевертаючи великі фрагменти, збирав дорогоцінну плінфу. Близько сотні цих пласких важких цеглин мали різні клейма – таких не зустрічали в жодній пам’ятці слов'янського будівництва.

Нарешті приїхали київські реставратори, добре допомогли, але ресурсів, щоб негайно приступити до відновлення Параскеви П’ятниці, бракувало. Надійно вкриті дерев’яною та руберойдою покрівлею, руїни простояли за глухою кам’яною стіною ще немало років. Вони опинилися в самому центрі міста, що відроджувалося, і Петро Дмитрович вимушений був знову та знову доводити, що це не смітник. Запрошував найавторитетніших спеціалістів.

Роботи в післявоєнні роки було дуже багато. Тривали експертизи щодо обліку збитків, нанесених фашистськими загарбниками пам'яткам культури Києва, Чернігова тощо. Проводилися дослідження, створювалися проєкти реставрації Софії Київської та чернігівського Борисоглібського собору. Немало років пішло на відновлення, але 7 березня 1972 року Параскева П’ятниця та Борисоглібський собор відкрили свої двері для відвідувачів.

Храм Параскеви П’ятниці не поштукатурений, не пофарбований, і завдяки цьому можемо бачити весь процес відродження пам’ятки архітектури від фундаменту до барабана. У цьому храмі незвичайне все: сміливий відступ від візантійської хрестово-купольної системи та нетрадиційні основні пропорції, виразність силуету арки-закомори на переході до барабана, прекрасне розкриття внутрішнього простору, єдність усіх архітектурних форм.

Можливо, сучасним власникам цього «скарбу нації» варто подумати про встановлення меморіальної дошки, на якій слід написати: «Цей визначний пам’ятник кінця ХІІ – початку ХІІІ століття був зруйнований під час Другої світової війни та відроджений під керівництвом видатного архітектора-реставратора Петра Дмитровича Барановського. Вдячні чернігівці».

За матеріалами книги «Пам’ять» Володимира Чівіліхіна підготувала Алла Сосницька, постійна читачка газети «Сім днів»