Кількість предметів у школах треба зменшити? Думки чернігівців

Новий міністр освіти України Оксен Лісовий в етері «Сніданку з 1+1» заявив, що підтримує скорочення кількості предметів у школах. «Кількість предметів у школі має бути раціональною, і вона має бути не збільшена, а зменшена», – вважає Лісовий.

Міністр також зазначив, що планує спростити навчання дітей, які перебувають за кордоном і навчаються одночасно в українських та іноземних школах, сильно перевантажуючись. «Тут вони повинні якийсь вибір робити: нам треба зробити так, щоб вони цей вибір не робили. Максимально спростити їм навчання у школах. Так, залишити унікальні наші предмети, універсальні предмети зараховувати. Тут теж є складнощі в синхронізації програм, але ми повинні це зробити», – розповів міністр.

А що думають з цього приводу чернігівці?

Сергій Сапон, кандидат технічних наук, доцент НУ «Чернігівська політехніка»:

– Вважаю, що потрібен диференційований підхід. Скорочення кількості предметів у школах має бути лише для тих, хто цього хоче. Для дітей, які не хочуть навчатися, дійсно треба скороти кількість годин навчання і, відповідно, зменшити кількість домашніх завдань. Для дітей, які прагнуть отримати більш ґрунтовну освіту, кількість навчальних годин і домашніх завдань не зменшувати або навіть збільшити, підвищити складність.

Відповідно, діти, які навчалися «полегшено», шкільне навчання завершують у 9-му класі. І далі, не мучаючи ні себе, ні шкільних учителів, крокують дорогою життя. Для тих дітей, хто хоче отримати вищу освіту і опанувати повноцінну шкільну програму, передбачено 10–11-й класи і наступна перспектива вступу до університетів.

Відповідно, до університетів на бюджетну форму навчання можуть подавати документи лише абітурієнти, що опанували повноцінну шкільну програму. Кількість вступників скоротиться, але підвищиться їхня якість. Такі діти апріорі не будуть вступати до низькоякісних університетів, де викладачі роблять вид, ніби вчать, а студенти роблять вид, ніби вчаться. Відповідно, такі вузи зникнуть самі, без усіляких реорганізацій, об’єднань тощо.

Щодо дітей, які перебувають за кордоном і навчаються одночасно в українських та іноземних школах, не можу дати однозначної відповіді. Обставини, за яких діти вимушені одночасно опановувати дві шкільні програми, різні. Якщо немає визначеності, чи за кордоном залишатися, чи в Україну повертатися, бо є куди, житло ціле, всі живі-здорові, то це одна ситуація. Тут треба перш за все визначитися батькам.

Якщо плануєте залишитися за кордоном, тоді навіщо українське навчання? Отримуйте освіту тієї країни, громадянином якої плануєте бути. Намагатися бути там, де почуваєшся краще, – абсолютно нормальне, здорове прагнення. Якщо плануєте повертатись до України, отримуйте та підтримуйте українську освіту. Невизначеність – такий стан, при якому однозначно буде важче. Діти, вивчаючи одночасно закордонну й українську програми, фактично є заручниками невизначеності батьків і тому «тягнуть дві лямки». Ну спростимо ми для таких дітей українське навчання – і що? Який від цього отримаємо результат для України? Якщо хочемо, щоб тимчасово переміщені особи повернулися в Україну, то не навчання дітей треба спрощувати, а створювати бажання повернутися. І не у війні проблема, а в тому, що буде тут після перемоги.

Інша справа, коли перебування за кордоном вимушене, бо в Україні повертатися нікуди. Як приклад, у Бахмут, Маріуполь та інші міста на лінії фронту, де фактично все зруйновано. Можуть бути інші подібні, вагомі, обґрунтовані обставини. Тут дійсно треба думати, щось спрощувати, скорочувати, але залишаючи основи, базові предмети, які дозволять у майбутньому дитині вступити до українських університетів. Має бути продуманість на державному рівні для таких категорій громадян і виважений підхід до обставин, за яких дитина вимушена перебувати за кордоном.

Олена Васюта,голова ГО «Міжнародний університет здорових відносин» (IUHR), психологиня, спеціалістка із соціальної роботи, менторка, коуч:

– Період навчання у школі охоплює майже все свідоме життя дитини до досягнення нею повноліття, а отже, має не тільки велике значення для здобуття нею певних знань, умінь і навичок, але й значною мірою впливає на формування її особистості, вироблення стратегій щодо подолання труднощів у дорослому житті. Маємо пам’ятати, що наразі в цивілізованому світі відсутні проблеми з пошуку інформації, будь-яка пізнавальна інформація для дітей шкільного віку є у вільному доступі в мережі Інтернет. Тому школа та інші навчальні заклади давно не є осередком лише передачі знань.

Звісно, діти не можуть користуватися інформацією самостійно і ми маємо навчити наших дітей логічно мислити та розмірковувати, аналізувати, систематизувати і синтезувати знання, розвивати творчі здібності, проєктувати та створювати винаходи, навчатися і пізнавати нове протягом життя, акумулювати знання і використовувати їх на практиці. У цьому контексті провідну роль відіграє не кількість навчальних предметів і годин, а якість освіти в цілому – осучаснення форм викладання, застосування тих методів, які можуть навчити дитину навичок відповідно до вимог сьогодення.

Маємо пам’ятати, що згідно з визначенням ВООЗ здоров’я людини (і дитини в т. ч.) складається з фізичного, психічного та соціального здоров’я. Надмірна розумова завантаженість дитини не дозволяє у повній мірі приділяти увагу розвитку інших сфер життя, а всі намагання батьків збалансувати їх за рахунок великої кількості додаткових занять часто призводять до зворотного ефекту – виснаження, а з ним і до супутніх психічних розладів.

Також маємо розуміти: навіть якщо наші діти не виказують занепокоєння або здаються не травмованими війною, це не говорить, що у них немає внутрішніх переживань, пов’язаних з цим. Наші діти всі без виключення постраждали, і маємо враховувати те, що будь-які перенавантаження наразі є шкідливими для їхньої психіки. А ще маємо порушення соціальних зв’язків, на вибудовування яких дітям також потрібен час у буквальному сенсі.

Звісно, якщо при скороченні навчальних предметів діти будуть сидіти в телефоні та комп’ютерних іграх, це ситуацію не покращить, тому наша задача як дорослих – зацікавити дітей, створити всі необхідні умови для їхнього персонального розвитку поза межами шкільних предметів. Але моя особиста думка не тільки як фахівця, але і як мами 9-річного учня: зменшення навчальних предметів є кроком назустріч нашим дітям, адже якість завжди превалює над кількістю.

Цікавилася Вікторія Сидорова

* * * 
Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.