Чернігівський монументалізм: спадщина, «совок», втрати та збереження

«А за що ми тоді воюємо?», — так нібито спитав прем’єр-міністр Великої Британії Вінстон Черчіль, коли йому, під час Другої світової війни, запропонували скоротити розходи на культуру. Але культура під час війни страждає. Страждає тому, що її знищують окупанти, й страждає тому, що за воєнними буднями, на культуру лишається куди менше часу. І коштів.

Проте культура існує навіть зараз, під час повномасштабного вторгнення. Про частинку цієї культури – чернігівський монументалізм (бачили мозаїку на міському палаці культури, більш відомому як «Хіміки» – оце воно) ми поговорили з авторкою ідеї та кураторкою проекту «Chernihiv Monumentalism» Оленою Загребіною.

Все почалося з пологового

– Давайте почнемо з того, що таке монументалізм, й чим займається Ваша спільнота «Chernihiv Monumentalism»?

– Щоб почати розповідь про спільноту, треба повернутись в минуле. Монументальне мистецтво існувало з прадавніх часів. Це мистецтво, що завжди було розраховано на масове сприйняття. Тобто сюди входять безліч культових споруд минулого. Поняття ж «Монументалізм» з'явилось відносно недавно, приблизно о другій половині ХХ століття. Стосується воно культурної спадщини, переважно, радянської доби. І відповідно часто зазнає нищення без розбору. Монументальне мистецтво невіддільно від архітектури, є її частиною – будь то мозаїка, вітраж, скульптура, керамічне панно, розпис тощо. Вже багато років я підтримую зв'язки з активістами та художниками, які докладали особистих зусиль для збереження культурної спадщини, створеної в радянський час нашими талановитими українськими митцями. З 2019 року я стала засновницею спільноти «Сhernihiv Monumentalism», мета якої – дослідження, збереження та популяризація монументальних творів другої половини ХХ століття у Чернігові та області.

–Кілька років тому доволі гучно, по-менш, по чернігівським міркам, прогриміла історія з мозаїчним панно, яке демонтували з пологового будинку у рамках утеплення. Чи приклала Ваша команда руку до збереження цього панно й що з ним зараз?

– Саме з цієї історії й розпочалася наша спільнота: у 2019 році у Чернігові було знято з фасаду пологового будинку мозаїчне панно Євгена Павлова «Материнство». Для мене, як для мисткині та дослідниці, це стало першим кроком, щоб почати діяти. Як діяти? Зберігати і досліджувати монументальне мистецтво Чернігова. Мене підтримала Спілка художників Чернігова на чолі з Віталієм Василевським, Художній музеї імені Григорія Галагана в обличчі Юрія Ткача,художниця – проектантка Тетяна Сухова, а також мої друзі: митці, фотографи, дослідники, краєзнавці, історики, архітектори…. Тому я навіть можу точно назвати дату заснування нашої спільноти: 16 жовтня 2019 року.

Панно «Материнство» наразі збережене в розібраному стані в підвалі Художнього музею Галагана. Ми чекаємо підходящого моменту щоб показати його.

– Взагалі, поясніть нашим читачам, які можуть бути дуже далекими від мистецтва, чому, наприклад, ото конкретне панно цінне як для Чернігова, так й для мистецтва, загалом?

– Чому ці твори цінні? Тому що – це наша унікальна історія. Неповторна, ще не досліджена, не відрефлексована, яка з роками стає ще ціннішою. Ці твори нереально відтворити (хіба мати мільйони) і вони свідчать про нашу локальну і всеукраїнську історію. Якщо казати конкретно про чернігівські твори – майже всі вони оспівують нашу близьку і давню, тобто є цінними творами, що свідчать про наше життя, а отже потребують збереження як історичні та художні артефакти.

– Те, що панно з пологового збережене – чи значить це, що тепер йому до кінця днів лежати у підвалі?

– Підвал – це, звісно, не кінцева мета. Ми чекаємо підходящого моменту щоб показати його. В нас є певні візії (розуміння, — прим.) як це можна зробити і в той же час підкреслити крихкість, як би це не було парадоксально, монументальногомистецтва.

Зрозуміло, що ідеально для цих творів – залишатись частиною архітектурного ансамблю, для якого вони були створені. Але, не жаль, це не завжди вдається донести власникам.

– Наскільки я пам’ятаю, одним з аргументів за демонтаж панно на пологовому було те, що воно заважає утепленню. Як знаходити компроміси між утепленням та збереженням спадщини?

– Утеплення можливе в обхід панно. Самі мозаїки є вже утепленням.

– Власне, продовжуючи цю тему: панно на пологовому замінило графіті відомого чернігівського художника Дмитра Адеріха. Чи це теж твір монументального мистецтва? Та як Ви ставитеся до графіті?

– Стосовно муралів. Їх життя триває приблизно років 5, або трошки більше – залежить від якості фарб. Це самостійний жанр монументального мистецтва, але він ніяк не може бути створений замість мозаїки. Мозаїка цінніше, бо може жити 100—літтями, якщо технічно не має пошкоджень, тобто якщо волога не потрапляє всередину конструкції. Просто мурали та панно – це різні твори монументального мистецтва, вони можуть співіснувати, доповнювати одне одного, але замінювати мозаїку муралом безглуздо. Краще робити нове, а старе цінувати.

Мистецтво, яке неможливо повторити

– Повертаючись до мозаїчного мистецтва. В одному з інтерв’ю Ви казали, що зробити зараз таку роботу з нуля майже нереально. А чому?

– По-перше, монументальне мистецтво тісно пов’язане з архітектурою і якщо раніше в бюджет при створенні будинків, шкіл, закладів культури тощо закладалась сума на роботу художника, то зараз ця практика відсутня.

Тобто масове монументальне мистецтво в тому обсязі в якому воно було, майже зникло. Але, безумовно, з’явились нові варіації прикрашання міст. Ті ж самі мурали, наприклад.

Є митці, які працюють з цими матеріалами (смальтою, декоративною плиткою, керамікою, склом) і зараз: переважно для сакральних споруд, або як сучасні художники (наприклад, Жанна Кадирова).

– Хто з чернігівських авторів, які створювали мозаїчні панно, наразі живі? Та де можна побачити роботи цих художників?

– Наразі серед тих, хто створював і був автором мозаїк та вітражів в Черніговізалишилось небагато митців. Серед нихВіталій Василевський (вітражи) – голова спілки художників Чернігова, Володимир Зінченко (мозаїка «Спорт» на ОКДЮСШ по проспекту Перемоги), Тетяна Федоритенко (вітражи, мозаїки).

Підчас повномасштабної війни не сталовідомого чернігівського художника Миколи Гайдука. Він був автором мозаїк на фасадах 16 та 32 шкіл у Чернігові.

Також з монументальним мистецтвом багато працювалитакі відомі художники – Борис Дєдов і Тетяна Дєдова. Наприклад, вітражи роботи Василевського, Федоритенко та Тетяни Дєдової є у чернігівському РАЦСі.

Вже під час повномасштабної війни, деякі ескізи таких відомих чернігівських митців як Євген Кріп, Євген Павлов, Віктор Магдаченко, Тетяна Федоритенко, було показано від української групи на виставці «Retrotopia. Design for socialist spaces», що пройшла у 2023-му році у Берліні. Я бачу результат нашої роботи і це надихає мене працювати далі. Дуже важливо під час війни все фіксувати – фото, відео, архівна робота. Ми робимо вклад в нашу історію і наше майбутне.

Збереження та втрати

– Проходив повз 16-ту школу. Й, на мій суб’єктивний погляд, мозаїка «Грані пізнання», роботи Миколи Гайдука, що прикрашає фасад школи, знаходиться не у кращому стані. Де, загалом, у Чернігові ще зберіглися мозаїчні панно та які з них знаходяться під загрозою?

– Мозаїка Миколи Гайдука знаходиться в задовільному стані, якщо не осипається.Звісно, з часом може порушуватись цілісність творів, особливо під час війни існує додаткові загрози.

Найбільше мозаїк у Чернігові створив Євген Павлов, автор мозаїки «Материнство», що раніше прикрашало пологовий будинок. Інші його мозаїки та мозаїки інших митців можна побачити в переліку основних мозаїк Чернігова.Oдна з найцікавіших мозаїк Чернігова створена київським художником Іллєю Толкачовим на початку 1980—х років. Її можна побачити на будівлі колишньої «Дружби» (нині – ЦУМу).Довгий час мозаїку було приховано за банером. «Chernihiv Monumentalism» домігся, щоб її відкрили.

– Що з монументального мистецтва Чернігів вже втратив на завжди?

– З втраченихтворів – мозаїки та панно в аеропорту в Шестовиці. Автор мозаїк – Володимир Зінченко. Панно всередині створювали Борис Дєдов, Василь Юдін, гіпсові рельєфи – Анатолій Чайка.Приміщення аеропорту під час облоги Чернігова було зруйноване і твори разом з ним.

За місяць до 24 лютого 2022—го року ми відзняли аеропорт в Шестовиці, який згодом знищили рашисти. І тепер ми маємо хоча б фото унікальних творів.

– Зараз, враховуючи тривалість повномасштабного вторгнення й загрози, які стоять перед нашою державою, розходи на культуру значно скорочуються. Як в цих умовах знайти баланс між збереженням спадщини та, взагалі, культурними потребами, й допомогою фронту?

–Це складне питання і я не маю компетенції відповідати на нього. Але скажу одне – наше бажання знати й досліджувати нашу спадщинує дуже важливою дипломатичною та культурною зброєю. Війна – це комплексна і тривала історія, в якій кожний може бути корисним по-своєму. Мета культурних діячів, музеїв, митців – фіксувати, зберігати, розповідати, досліджувати і сприяти сильномуіміджу країни в Світі.

Відповідно, війну вигравати нам доведеться по всім фронтам, в тому числі і на культурному фронті.І це, безумовно, важливий, довгий і непростий процес.

Інтерв'ю підготував Сєргєй Карась
Чернігівська Медіа Група