Князь Давид Святославич: перший канонізований святий Чернігівщини

Після декількох хвиль перейменувань у Чернігові наші читачі запитують про людей, на честь яких названі вулиці в обласному центрі. Тож будемо знайомити вас із цими непересічними особистостями. Сьогодні заглянемо аж у період Київської Русі. Чернігівський князь Давид Святославич ще за життя прославився миролюбністю та праведністю, а згодом став першим канонізованим святим нашої землі. Саме про нього і розкажемо у рубриці «Історична персона».

Онук Ярослава Мудрого

Дитячі й молоді роки майбутнього благовірного князя – під завісою таємниці. Достеменно невідома навіть точна дата його народження. Видатний чернігівський історик та археолог В. П. Коваленко припускав, що Давид народився на початку чи в середині 50-х років XI століття. Із батьками ситуація більш-менш зрозуміла: він був сином чернігівського, а пізніше київського великого князя Святослава та являвся онуком славнозвісного князя Ярослава Мудрого; мати Давида була німкенею та походила з одного з відомих графських родів.

Коли Ярослав Мудрий розподілив між синами свої володіння, найбільш вагомі з них дісталися трьом старшим – Ізяславу, Святославу та Всеволоду. Після смерті Ярослава 1054 року певний час такий порядок володінь зберігався. Зокрема, Святослав мав під своєю рукою величезне Чернігівське князівство. Ситуація змінилася у 1068-му: після поразки від половців Ізяслав був змушений тікати до Польщі від розлючених киян. Коли він повернувся, то знову був вигнаний з Києва військами молодших братів. У результаті – 1073 року Святослав Ярославич став великим князем київським. Молодшому брату Всеволоду він передав у володіння Чернігів, а до сусіднього Переяслава посадив князювати молодого Давида.

Утім така ситуація тривала недовго, оскільки 1076 року Святослав раптово помер, і до Києва повернувся попередній правитель Ізяслав. Він вигнав синів Святослава з їхніх володінь, а Чернігів залишив брату Всеволоду. Один зі Святославичів, Олег, був змушений тікати аж до далекої Тмуторокані, а Давид отримав малозначущий князівський стіл у провінційному Муромі.

Повна протилежність брата

Напевно, варто відзначити, що герой сьогоднішнього нарису у своїх діях був повною протилежністю свого брата, вищезгаданого Олега. Сміливий та цілеспрямований, Олег Святославич відчував себе ображеним та скривдженим дядьками, тому рішуче змагався за відновлення прав свого роду на чернігівський стіл. При цьому не гребував допомогою тодішніх ворогів давньоруських князів – степових кочових племен половців. За це й отримав від літописців прізвисько Гориславич.

Давид Святославич не брав участі в першому етапі змагань свого брата за Чернігів, і навіть не надав йому військової допомоги під час невдалої для Олега битви на Нежатиній Ниві 1078 року. У цій битві поклав голову вже згаданий київський правитель Ізяслав, що допомагав брату Всеволоду захищати Чернігів від домагань Олега Гориславича. У результаті Всеволод за правом старшинства перемістився княжити до Києва, а Чернігів залишив своєму синові Володимиру Мономаху. Гориславич змушений був знову тікати до Тмуторокані, а потім завдяки інтригам Всеволода опинився аж у Візантії чи то полоненим, чи то заручником.

Поміркована поведінка Давида сприяла тому, що переможці не здійснювали проти нього репресій та дали можливість спокійно князювати в Муромі. Ба більше, після смерті Всеволода 1093 року Давид отримав статутніше князівство у Смоленську. Проте ненадовго, оскільки згодом Володимир Мономах і тодішній великий князь Святополк Ізяславич, враховуючи нову серію змагань Олега Гориславича за чернігівські володіння, перевели Давида подалі до Новгорода. Вочевидь, цілковито йому не довіряли, побоюючись можливої допомоги братові.

Утім уже наступного року наш князь повертається до Смоленська, вигнавши звідти Мономахового сина Ізяслава. Святополк і Володимир Мономах, які зав’язли у складній війні з Гориславичем, були змушені змиритися та уклали мир з Давидом. Той не брав прямої участі у змаганнях брата Олега за Чернігів, але відправив йому на допомогу частину свого війська.

Князь чернігівський

Боротьба Олега Гориславича за батьківський спадок врешті увінчалася успіхом. Усі ворогуючі сторони були змушені піти на компроміс, оскільки тривала міжусобна боротьба виснажувала Київську Русь, а з півдня та сходу підтискали половці. Тому в 1097 році князі зібралися у Любечі, де провели з’їзд, на якому вирішили, що «кожен тримає вотчину свою». Тобто Чернігівську землю було навічно закріплено за родиною Святославичів. Проте чернігівський стіл отримав не Олег, а миролюбний Давид. Натомість для Олега в Чернігівській землі виділили великий уділ у Новгороді-Сіверському, тож це місто стало другим за значенням князівським центром Чернігівщини.

Яким правителем був Давид Святославич? Процитуємо чернігівського краєзнавця О. П. Добрицю, який у своїй праці «Князі чернігівські» так характеризує князя Давида: «Давид був напрочуд спокійною людиною, і якщо вже підіймав меч, то не заради здобичі і вгамування властолюбних пристрастей, а для покарання злодіїв та захисту кордонів Руської землі».

Через таку політику князя Чернігівське князівство не відігравало відчутної ролі в тодішніх політичних розкладах, але вона забезпечувала мирне життя та спокійний розвиток стольного граду та довколишніх земель.

Князь Давид охоче долучався до спільних походів давньоруських князів на половців, першу скрипку в яких грав уже згадуваний вище Володимир Мономах. Заступався за несправедливо ображених, зокрема рішуче став на захист теребовлянського князя (на Галичині) Василька Ростиславича, якого обманом полонив та осліпив волинський князь Давид Ігорович. Символічно, що 1115 року разом з іншими князями Давид Святославич долучився до урочистої церемонії перепоховання мощів святих князів Бориса і Гліба в новому, спеціально спорудженому кам’яному храмі Вишгорода.

Будівничий Борисоглібського собору

Зрозуміло, що ці риси характеру Давида Святославича наклали відбиток і на його родинне життя. Відомо, що його дружину звали Феодосією, але її походження викликає дискусії. Уже згадуваний В. П. Коваленко наводить різні версії: дружина князя була або візантійкою, або походила з німецького роду маркграфів Дітмаршен.

Близько 1080 року в родині народився первісток Святослав, який пізніше став відомий як чернець Києво-Печерської лаври Микола Святоша, канонізований Православною церквою. Окрім Святослава-Миколи у шлюбі Давида й Феодосії народилося ще четверо синів: Володимир, Ізяслав, Всеволод та Ростислав.

До речі, у пам’ять про трагічно загиблого сина Ростислава чернігівський князь 1120 року розпочав зводити в місті величний Борисоглібський собор, і цю роботу було завершено незадовго до його смерті.

Земне життя князя обірвалося 1 серпня 1123 року. Народна любов і повага до Давида Святославича виразилася навіть у численних народних переказах та літературній пам’ятці XII століття «Слово про князів». Вони повідомляють, що останні миті життя та поховання чернігівського правителя начебто супроводжувалося дивними містичними подіями.

Навіть смерть супроводжувалася дивами…

О. П. Добриця переказує цікаву легенду: коли над помираючим князем уже почали читати канон Хресту Господньому, раптово тріснув дах палацу і до кімнати влетів білий голуб, який сів на груди Давиду Святославичу. Після того як князь помер, птах раптово зник, наповнивши кімнату дивними пахощами. Чернігівський єпископ Феоктист (теж долучений до сонму святих), що керував поховальним процесом, звелів нести тіло померлого до Спаського собору, який і був родовою усипальницею чернігівських Святославичів, та почав читати за ним панахиду в храмі. Утім сталося диво: над хрестом собору на небі появилася зірка. Після того як тіло князя перенесли до новозбудованого Борисоглібського собору, зірка начебто перемістилася від Спаського собору до цього храму. Уже наближався захід сонця, а домовина для князя ще була неготовою, тому єпископ Феоктист планував перенести поховання Давида Святославича на наступний день. Проте сталося ще одне диво: сонце на небі зупинило свій хід і зайшло тільки тоді, коли принесли труну для небіжчика.

Ця красива легенда чимось нагадує біблійну оповідь зі Старого Заповіту про Ісуса Навина, за молитвами якого теж зупинявся хід небесного світила, але ще більше підкреслює любов людей до миролюбного та справедливого чернігівського князя. Недаремно він став першим святим Чернігівської землі, канонізованим як благовірний князь. На думку В. П. Коваленка, це вшанування Православною церквою відбулося доволі швидко після смерті Давида Святославича, уже в другій чверті XII століття.

Під час чергового етапу перейменування міських топонімів сесією Чернігівської міської ради від 8 лютого 2024 року вулицю імені радянського військового діяча Михайла Бланка було перейменовано на честь чернігівського князя Давида Святославича. Ця вулиця пролягає територією Лісковиці – одного з найстаріших мікрорайонів міста.

Андрій Подвербний