«Від будинку лишилося лише два стільці» - родина Новоградських з Чернігова відбудовує власний дім заради доньки

Зруйновані російською армією будинки жителів Чернігівщини поступово відновлюються. Але відбудова – це не легка справа. Важливо мати терпіння, підтримку, надію на краще й головне – бажання повернутися у рідний дім, адже без нього відбудова не можлива. Саме завдяки великому бажанню родина Новоградських із Чернігова змогла розпочати відбудову.

У місті Чернігів, на вул. Романа Бжевського,4 до великої навали рашистів раніше стояв великий будинок (128 м²) на 2 входи, в якому жило дві родини. В одній частині мешкала Євгенія Новоградська, її чоловік Дмитро та донечка Ліза, а в іншій – її тато.

Родина Новоградських, Фото із соцмереж Євгенії

«Довкола цього будинку ми багато роботи зробили», – згадує Євгенія, – «і в середині теж, тому що він був старенький. Ми міняли вікна, проводили воду, робили каналізацію, бо цього не було, зробили ремонти під себе, коли познайомилися з чоловіком. Потім народилася донька, виявилося, що в неї алергія на грибок, а будинок був старий, тому довелося заново заливати підлогу».

Родина жила спокійним життям та будувала плани на майбутнє. Євгенія розповідає:

«У планах було закінчити ремонт і полетіти нарешті у відпустку. Не поїхати, а саме полетіти. Донька дуже мріяла злітати кудись на море, і ми вже планували у 2022 році влітку летіти. Ми вже й закордонні паспорти зробили, але русня вирішила, що нам краще будувати новий будинок, аніж летіти на море».

«Я НЕ РОЗУМІЛА КУДИ ЗБИРАТИСЯ, ДУМАЛИ ЦЕ НА 3-4 ДНІ»

Напередодні повномасштабного вторгнення Новоградські святкували день народження голови сім’ї, а вже наступного дня їх розбудила війна.

«Ми прокинулися від дзвінка сусідки. Десь о пів на шосту вона телефонує і кричить у слухавку: «Збирай речі, почалася війна». Я розбудила чоловіка, кажу: «Діма, сусідка каже війна почалась». Ми не вірили у це взагалі, а потім увімкнули телевізор і побачили, що це правда. Я вночі чула гепало десь далеко, але уявлення не мала, що це могло бути, а потім, коли включили телевізор і побачили новини, то зрозуміли. Чоловік поїхав заправлятися бензином та газом, каже: «Збирайся». А що збиратися? Він годин три стояв у черзі, а я в хаті прибрала, голову помила. Я не розуміла куди збиратися. Думали це на 3-4 дні, ніхто навіть не уявляв, що таке може статися», – говорить жінка.

До 6 березня Новоградські, разом з татом Євгенії, перебували вдома. Коли було гучно – спускалися у погреб. Батьки старалися відволікати донечку від ситуації довкола, намагалися щось робити разом, чи грати в ігри, але не брехали їй, а говорили так як є, що це війна. Жінка розповідає:

«Була масляна, вона хотіла млинчики, але газу не було вже. Пекли в електричній духовці на сковорідці, електрика ще була. Сусіди, які залишилися, приходили до нас, підтримували, бувало цукерки принесуть малій, це було дуже приємно».

«ПОЧАЛИ ГОРІТИ БУДИНКИ НА СУСІДНІХ ВУЛИЦЯХ, УЛАМКИ ЛЕТІЛИ У ДВІР, НА МАШИНУ, НА БУДИНОК»

Поїхати у більш безпечне місце Новоградські вирішили після жахливої ночі з 5 на 6 березня.

«Ми всю ніч на 6 березня пересиділи в погребі, вже не було ні світла, ні газу, ні води. У бойлері залишилась вода, ми її дуже економили, і ще набрали в діжку на вулиці. Почали горіти будинки на сусідніх вулицях, уламки летіли у двір, на машину, на будинок. Ми розуміли, що треба звідси тікати. Я сиділа до останнього, бо це окраїна, приватний сектор. Взагалі не думала, що це комусь треба. Зранку 6 березня ми виїхали, батько мій залишився вдома, не схотів їхати, пес Барон теж залишився з ним. Зв’язок ми підтримували, батько вмикав телефон і дзвонив у один і той самий час, щоб не розряджати батарею» – згадує Євгенія.

Новоградським довелося подолати велику відстань. Спочатку сім’я навіть не розуміла куди їм їхати, та все ж потім вирішила прямувати до Чернівців. Жінка говорить:

«Спочатку ми зупинилися у Каневі, бо доїхали туди до комендантської години. Місць ніде не було, поселили нас у готелі, ми спали на матрацах на підлозі. Переночували з 6 на 7 березня, прокинулися щоб виїжджати, виходимо на вулицю, а там люди ідуть на риболовлю, бабки напередодні 8 березня торгують квітками на вулиці. У нас був шок. Ми виїхали як безхатьки з-під обстрілів, а вони спокійно йдуть собі на риболовлю, не розуміють взагалі, що це таке. Ми вирішили їхати далі і доїхали до Чернівців. В дорозі доводилося зупинятися на ніч. Було таке, що ночували в дитячому садочку, там дуже люб’язні люди, нагодували нас, дозволили залишитися з котиком. Доїхали до Чернівців, ніч переночували в гуртожитку, а потім знайшли неподалік міста будиночок і залишилися там».

«БАТЬКО НА ЗАХИСНИКІВ УКРАЇНИ ІШОВ ПІШКИ В ОДНОМУ ТАПКУ»

13 березня Євгенія отримала сумну звістку від батька – їхнього будинку більше немає.

«Він мені в обід подзвонив і сказав, що наш будинок зруйнований. Коли був «прильот», батько знаходився у дворі, слава Богу, а не у будинку, намагався вставити вікна, і це його врятувало. Хвилею відкинуло до сусідського паркану і дивом не зачепило. Він поліз швидко за сарай, щоб нічого з ним не трапилось. Коли батько прийшов до тями, то забіг в одному тапку в будинок, який уже горів, забрав документи, і так і пішов до свого товариша, який його прийняв. Телефонували родичам, казали, що така біда, його ніхто не хотів навіть прийняти, бо в них діти. Один товариш погодився забрати, і батько на Захисників України звідси ішов пішки в одному тапку.Був у нас наш вірний, дружній пес Барон і хом’ячок. Собаку нашого розірвало на місці коли прилетів снаряд, а хом’ячок згорів ».

Зруйнований будинок, Фото із соцмереж Євгенії

Коли Євгенія дізналася, що будинок зруйнований, вона почала кричати. Ніяких думок на той час не було, лише емоції. Вона до останнього не могла повірити, тож перед тим, як остаточно повернутися у Чернігів, Євгенія приїхала з Дмитром побачити згарище на власні очі та переконатися, що будинку справді більше немає.

«ЛИШЕ 2 СТІЛЬЦЯ З КУХНІ ЗАЛИШИЛИСЯ, НА ЯКИХ МИ СИДІЛИ У ПОГРЕБІ»

«Наш будинок зберігав багато пам’яті. Не залишилося жодного фото з весілля, жодного рушничка, першого зубчика дитини, ікон вінчальних, бокалів з весілля, сукні. Коли я була вагітною, мені мама подарувала крісло-гойдалку, про яке я мріяла. Я народила, і це крісло нас рятувало. У доньки щось боліло, зубчики лізли чи температура – я завжди на ньому її заколисувала, взагалі не стомлювалася. Воно згоріло. Донька росла, ми відміряли її зріст, робили мітки, тепер їх немає. Ліза займається східними танцями. Всі її сукні, медалі, дипломи згоріли. Ми не змогли забрати взагалі нічого. Будинок згорів з усіма речами, які ми наживали все життя. Ми нічого не вивезли, не сховали навіть, лише 2 стільця з кухні залишилися, на яких ми сиділи у погребі» – говорить жінка

Ліза на місці будинку, Фото Євгенії Новоградської

«ДО НАС ПРИЙШЛО ДЕСЬ 70 ЛЮДЕЙ, ВОНИ ЗА ДВІ ГОДИНИ, ЯК МУРАШКИ, РОЗІБРАЛИ ВСЕ»

Розпочати розбір завалів було надзвичайно складно, оскільки роботи було дуже багато. Євгенія згадує:

«Ми з чоловіком ходили сюди півтора місяці, намагалися щось розгрібати самі. У нас малина росла, дуже шкода було її, бо будинок горів і на неї попадала цегла. Ми намагалися розібрати. Цю латочку 2х3 ми розгрібали день. За півтори місяці вдалося розібрати лише маленький шматочок. Заходиш, і навіть не видно, що ми там робимо щось.

Дуже допомогли розібрати усе волонтери з «Бо Можемо». У нас є товариш Олександр Тимошенко. Він жив на сусідній вулиці, у нього теж згорів будинок. Олександр розповів мені про волонтерів, які розбирають будинки, він теж допомагав їм. Ходили й ми на толоки допомагати людям, а потім і нам допомогли. До нас прийшло десь 70 людей, вони за дві години як мурашки розібрали все. Я навіть не могла собі уявити, що таке можливо. І тоді вже, дякуючи їм, почали з’являтися якісь плани на будівництво».

«ВДЕНЬ ВОНИ ПРАЦЮЮТЬ НА РОБОТІ, А ВВЕЧЕРІ ПЕРЕОДЯГАЮТЬСЯ І СТАЮТЬ БУДУВАТИ»

Відбудова потребує багато часу, грошей та сил. Іноді у Новоградських опускалися руки, але від цього стану рятувала донька. Євгенія та Дмитро розуміли, що вони є прикладом для неї, та показували їй, що треба жити далі та радіти життю. Не дозволяла опускати руки підтримка батьків, друзів і особливо волонтерів, які вміють піднімати настрій.

Рішення про відбудову було дуже тяжким для цієї родини. Жінка говорить:

«Ми зимою планували не будувати будинок, а щось зробити із сараю, який вцілів. Я розуміла, що туди піде трішки менше коштів. Потім коли прийшла весна, розтанув сніг, ми прийшли, подивилися на будинок, на сарай, і вирішили будуватися».

Завдяки волонтерам із «Бо Можемо» родині вдалося прибрати завали, а благодійна організація «Фенікс» допомогла розібрати старий фундамент і збити опалубку. Уже змогли залити фундамент та звести стіни. У найближчих планах родини – залити армопояс та навести дах. Із відбудовою також допомагають волонтери організації «Бо Можемо».

«Зовсім не знайомі люди приходять і допомагають будувати. Це не будівельники, це люди різних професій. Вдень вони працюють на роботі, а ввечері переодягаються і стають будувати. Це диво-люди» – зазначає Євгенія.

Щоб заселитися знову у свій будинок родині потрібно виконати ще багато робіт.

«Я навіть не можу уявити скільки нулів буде у цій сумі», – говорить жінка, – «тому що стіни, які зведуться, це дуже маленька частина усіх робіт. Треба провести комунікації, а це створення усіх планів, за які доведеться платити нам, людям, які постраждали від російської агресії. На все це треба кошти, і дуже-дуже великі. Навіть не уявляю, скільки ще піде, бо ми вже вклали не мало. Їх немає, і звідки брати я також не знаю.

Але попри все Новоградські не втрачають віри. Вони намагаються зробити все, щоб їхня донечка мала дах над головою. Тож просимо усіх небайдужих, при можливості, допомогти цій дружній родині повернутися якнайшвидше у рідні стіни.

Карта для допомоги: Євгенія Новоградська 5168 7451 0711 2366

Валентина Гавриленко
Чернігівська Медіа Група

* * *

Історії інших родин, які потребують допомоги:

• Тамара Василівна та Олександр Петрович Ходаки із Трисвятської Слободи.
• Ігор та Софія Локтєві із Чернігова
• Марина Бурлак із Киїнки
• Володимир Маркович Дюба із Трисвятської Слободи
• Олександр та Тетяна Сусло зі Старого Білоуса
• Тетяна Литвиненко із Новоселівки
• Євген Скляренко із Киїнки
• Ірина Горлач із Чернігова
• Катерина Мовчан з Чернігова
• Родина Новоградських з Чернігова
• Марина Бурлак з Чернігова