Статус «дитини війни»: що це таке, що він дає та як оформити у Чернігові

Вже кілька місяців від наших читачів надходить багато запитань щодо статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів(далі, для спрощення, та щоб не використовувати абревіатуру ДяПВВДтаЗК, ми будемо називати цей статус «дитина війни»).

Ми вирішили розібратися, що відбувається з цим статусом, скільки чернігівців можуть на нього претендувати, та чому черги на його отримання розтягнулися вже на кілька років.

Статус дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій – що воно таке?

Порядок надання статусу дитини, яка постраждала внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів, затверджений постановою Кабінету міністрів України ще від 5 квітня 2017-го року. Але до початку повномасштабного вторгнення ця постанова стосувалася, переважно, дітей, які були вимушені стати внутрішньо-переміщеними особами через окупацію або руйнування рідних домівок.

Втім, документ пережив кілька правок (остання – 1 червня 2023-го року), й тепер його дія стосується як дітей-ВПО, так й дітей тих територій, якими пройшлися бойові дії:

-Всі статуси по всій Україні, де наразі тривають бойові дії – в кожній області, вони чітко оговорені. Початок один – це перший день війни (мається на увазі повномасштабне вторгнення, — прим.): 24 лютого 2022-го року. Закінчення цього періоду для всієї Чернігівської області (не тільки для Чернігова): 3 квітня 2022-го року – коли була знята блокада та останній ворог залишив територію Чернігівської області,– розповідає директорка Чернігівського міського центру соціальних служб Людмила Мазур.

Отже,право на статус дитини війни мають всі чернігівці, які станом на 24 лютого 2022-го року не досягнули 18-річного віку та були зареєстровані або проживали у Чернігові.

Що дає статус?

Як ми повідомляли раніше, де-факто, все що наразі дозволяє цей статус – отримати право на безкоштовне харчування у закладах освіти.

Але тут є нюанс. За підрахунками міської влади, для того, аби всі чернігівські діти війни безкоштовно харчувалися у школах та садочках, додатково потрібно 340 мільйонів. Через це міська рада ще у липні зверталася до Верховної ради та Кабінету міністрів з проханням врегулювати це питання.

Є тут й ще один суб’єктивний нюанс. Статус дитини війни надається на все життя, відмовитися від нього вже не вийде. Але, як розповідає Людмила Мазур, абітурієнти-діти війни стикаються з певними проблемами при вступі до ВНЗ силового спрямування:

-Постанова (Кабміну, котра регулює надання статусу дітей війни, — прим.) говорить, що люди мають право. Але це не обов’язково. Це рішення кожної родини. На сьогодні приходять батьки. Їх не багато, але це не поодинокі випадки, коли приходили у наші структури й питали: «Чи можна цей статус відмініти?» Коли він вже отриманий – ні (не можна позбутися статусу дитини війни, – прим.). Практика деяких сімей (не кажу 100%), деяких ВНЗ, показує, що коли деякі хлопці (хоча є й дівчата бойові) хочуть вступати до силових структур (мається на увазі ВНЗ, де навчають правоохоронців та військових, – прим.), де відношення зовсім інше… Це не просто, які ти бали набрав й яку фізичну форму показав, а й твої документи щодо психічного здоров’я. Й ти маєш показати, що в тебе стабільна психіка. А, згідно документів (які потрібно отримати для надання статусу дитини війни, – прим.), діти зазнали моральних та психологічних страждань. Там не написано «психічних»,– підкреслює пані Мазур. – Й це може бути мінусом (так мені казали батьки абітурієнтів).

Тут маємо підкреслити, що статус дитини війни, з юридичної точки зору, не накладає ніяких обмежень на тих, хто його набуває. Навпаки, відповідно до Закону «Про охорону дитинства», держава має створити «умови для реабілітації у сфері охорони здоров’я, психологічної, педагогічної реабілітації та соціальної реінтеграції дітей, які постраждали внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів». Але, на жаль, в реальному житті можливо те, що можна назвати «перегибами на місцях», тож виключати, що випадки дискримінації дітей війни існують, ми не можемо.

І у випадку, якщо права дітей порушуються – потрібно звертатися до правозахисників.

Два кола бюрократії

Ми вже розповідали, що для отримання статусу дитини війни потрібно зібрати наступні документи:

• свідоцтво про народження дитини;
• паспорт громадянина України або закордонний паспорт одного з батьків, хто буде подавати заяву на отримання статусу;
• довідка про ВПО (за наявності);
• витяг з реєстру територіальної громади (береться в Дії або довідка з ЦНАПу про склад сім'ї, але з вказівкою на те, коли дитина була зареєстрована).;
• у разі отримання дитиною травм під час активних бойових дій або наявність пошкодженого житла, надати відповідні документи.

А далі є два варіанти. Якщо дитина постраждала фізично (наприклад, отримала поранення) або пережила примусову депортацію до країн-окупантів, то потрібні медичні довідки або довідки міграційної служби. Якщо ж (на щастя), фізичної шкоди завдано не було, й дитину не депортовували, потрібно йти до міського центру соціальних служб за отриманням висновку оцінки потреб сім’ї.

-Є термін, який звучить наступним чином: «зі слів батьків їх дитина або їх діти, зазнали психологічних страждань внаслідок проживання на території бойових дій». Жодних підтверджень психолога чи психіатра не потрібно, — розповідає Людмила Мазур.

Наразі черга до чернігівського центру соціальних служб, за словами пані Мазур, розтягнулася до вересня 2025-го року, адже за робочий день у службі мають змогу прийняти лише 30-35 сімей.

Аби потрапити до служби спочатку треба записатися. До обіду запис йде фізично за адресою: вулиця Хлібопекарська, 24 а (це дитячий садочок № 54), а після 14-00 й до 17-00 записатися можна за телефоном (телефони центру: (0462) 678-607, (0462) 678-604 та (0462) 678-608). Втім, Людмила Мазур визнає, що додзвонитися виходить не завжди, бо іноді дзвінків занадто багато.

При цьому варто розуміти, що наразі за отриманням статусу звертаються далеко не всі, хто мають на нього право: ми розповідали раніше, що всього у Чернігові на статус дитини війни можуть претендувати біля 46 тисяч людей. Але Людмила Мазур говорить, що до центру соціальних служб наразі записалося лише біля 3 тисяч.

Якщо ж батьки з дітьми (чи самі діти війни, якщо їм після 24 лютого 2022-го року вже виповнилося 18-ть) пройшли перше коло, то одразу треба заходити на друге – адже усі документи потрібно здати до Управління (служби) у справах дітей Чернігівської міської ради, що знаходиться на Івана Мазепи, 19 (будівля колишньої Новозаводської ради).

Керівниця управління Олена Зінченко на початку вересня заявляла, що до них черги також розтягнулися до 2025-го року.

-Кількість записаних людей (у чергу, – прим.) ми не рахуємо. Кількість прийнятих заяв – так. На даний час прийнято 2700 заяв, які знаходяться в опрацюванні, – розповідає Олена Зінченко. – Вісім осіб (з 24 працівників управління у справах дітей, – прим.) постійно працюють над оформленням цього статусу. Якщо виникає необхідність, підключаємо ще декого. Але на жаль, повноваження управління – не тільки надання статусів, а це суди про позбавлення батьківських прав, це призначення опіки, це всиновлення, сімейні форми виховання, виявлення бездоглядних/безпритульних, це сімейні спори, це житлові питання – основну роботу ніхто ні з кого не знімає.

Як каже Олена Зінченко, на день, у середньому, її управління може прийняти 80-100 заяв на отримання статусу дитини війни. Проте, пані Зінченко переконує, що в Управлінні йдуть на зустріч заявникам, а статуси всім бажаючим мають оформити до кінця 2024-го року:

-Ми людей орієнтуємо, які записуються на 2025-й рік, щоб вони зверталися раніше. Бо буде хтось відмовлятися від статусу (зараз дуже багато таких людей), хтось не буде з’являтися. Тож буде можливість прийняти того, хто хоче отримати цей статус. Ті, кому потрібно терміново (або малозабезпечені, або поранені діти) – ми, відповідно, приймаємо їх у першу чергу.

Але якщо для батьків, після того, як вони віддадуть пакет документів до управління у справах дітей, квест закінчиться, й залишиться лише чекати на рішення, то самі документи дитини ще помандрують:

-Всі питання виносяться на засідання комісії з захисту прав дитини, потім комісія надає рекомендації виконавчому комітету, й приймається відповідне рішення. Після того, як воно приймається, формуються витяги (з рішення виконкому щодо кожної конкретної дитини, — прим.), які завіряються та вони вже роздається людям. Приблизно такий механізм, — розповідає пані Зінченко.

Слово батькам

Перед центром соціальних служб невеличка черга. Хтось прийшов записуватися на майбутнє, хтось – вже отримувати висновок оцінки потреб сім’ї. Розмовляти погоджуються не усі. Фотографуватися не погоджується ніхто.

-Мені пощастило: хтось відмовився, і мене запросили, — розповідає, чому у цей день прийшла сюди, пані Марина. – Про статус ми дізналися місяці два тому. В мене троє дітей, я працюю, тож в мене немає часу тут довго стояти-вистоювати. Взагалі не планувала цим займатися. Але ми під час війнибули тут, не виїжджали з Чернігова. Живемо на Шерстянці. Чому вирішила оформлювати цей статус? Харчування ж у школі безкоштовне. В мене ж їх троє… Місяць харчування коштує біля 600 гривень за одного.

Дехто з батьків вважає, що для майбутнього дитини отримати цей статус буде не зайвим:

-Зараз мені повинні вже надати висновок. Записалася я раніше – десь у липні-серпні. Якщо є така можливість, чому б не скористатися? Можливо колись дитині це знадобиться. Не знаю, чи будуть від цього плюси чи мінуси, покаже лише час. Нервів поки витратила небагато,– говорить про свою мотивацію пані Ірина. – Під час облоги спочатку була у Чернігові, потім змогла з дитиною виїхати. Ми живемо на Масанах. Тож якраз ото приватний сектор з боку Халявина – це все було дуже чутно. Всі ті жахіття – все це пережили з дитиною…

Допомагають безробітні

У подібних ситуаціях дуже часто ми забуваємо, що люді є з обох боків цієї історії. Історії, як на наш суб’єктивний погляд, не тільки про трагедію сучасного покоління українських дітей (котра сталася «завдяки» країнам-агресорам Росії та Білорусі), а й про недосконалість та занадто велику забюрократизованістьукраїнської державної системи.

«Пробивати» її намагаються саме людським ставленням.

-Спочатку нам допомагали мої друзі-добровольці. Які казали: «Нам нічого не треба. Ми не будемо приводити власних друзів-знайомих. Просто хочемо допомогти». Я дуже низько їм вклоняюся. Але було зрозуміло, що вони не зможуть робити це безкінечно. Тому я вийшла на центр зайнятості й було прийняте рішення, що нам будуть давати 4-5 людей,– каже пані Мазур.

Ті самі 4-5 людей – це жінки, які у серпні прийшли працювати у центр в рамках суспільно-корисних робіт. Зарплату їм платить Фонду загальнообов’язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття (простіше кажучи, центр зайнятості), але до центру соціальних служб вони ходять буквально як на роботу, адже більшість паперової роботи з надання висновків (а журналів та іншої документації, заповненої саме від руки, на столах у центрі лежить дуже багато) лягає саме на їх плечі.

Наразі жінки, що залучені до суспільно-корисних робіт (чоловіків тут немає) працюють з документами, заповнюють гросбухи, але не можуть писати самі акти оцінки потреб не мають права, адже не допущені до роботи з персональними даними.

-Десь у середині серпня я прийшла сюди. Нас запросили для допомоги спеціалістам в оформлені довідок та веденні документації. Прийняли нас тут відмінно. Дівчата допомагають,– розповідає виконавиця суспільно-корисних робіт Ірина Грищенко. –Ми допомагаємо реєструвати акти оцінки потреб, висновки – в електронному вигляді, а також у паперовому. Паперової роботи багато.

Пані Ірина має економічну освіту, раніше працювала у банку, потім – продавчинею…

-Ми заключаємо строковий договір. Він підписується на місяць. Й далі дивляться по обсягам роботи – наскільки потрібно продовжувати цей договір. Тобто я відпрацювала місяць, мені фахівець (центру зайнятості, – прим.) дає направлення й я заключає договір на наступний місяць. Я досі зареєстрована у центрі зайнятості, але ходжу, за мінімальну заробітну плату працювати сюди, – пояснює Ірина Грищенко.

Чи можна зробити простіше?

-Ми тільки виконавці. Будь-який документ приймається Кабінетом міністрів України, у Києві. Мені теж не подобається ця система. Але я вірю виключно документам,– зізнається пані Мазур.

Людмила Мазур підкреслює, що постанова Кабміну є безстроковою, тобто отримати статус дитини війни можна буде й після української перемоги коли, як ми сподіваємося, до України повернуться якщо не всі, то багато з тих, хто виїхав з країни рятуючись від війни.

Втім, зрозуміло (й ми це бачимо по коментарям наших читачів), така тривала черга, що утворилася з тих, хто має право на отримання статусу дитини війни, створює суспільне напруження. Зняти його пропонував Олександр Гашпар – помічник депутатки міської ради Марини Семененко (більш відомої громадськості під попереднім прізвищем Рейко):

-До мене зверталися люди, в тому числі знайомі, котрі казали про цю проблему і питали, чи можна якось прискорити цю процедуру. Тому було запропоновано спростити цю процедуру шляхом прийняття рішення Чернігівської міської ради, яким визнати усіх неповнолітніх дітей, котрі, за даними реєстру територіальної громади, були зареєстровані в місті Чернігові з 24 лютого 2022 року по 3 квітня 2022 року такими, що зазнали психологічного насильства, оскільки цей факт беззаперечний і не потребує доведення. З цим погоджується і місцева влада – що усі зареєстровані в місті Чернігові діти, незалежно від того, чи залишались вони в місті чи батьки під обстрілами вивозили їх за межі Чернігова, зазнали психологічного насильства. І це очевидно. Але для того, аби підтвердити цей беззаперечний факт треба рік, або навіть два, стояти в черзі до соціального працівника, який видасть про це офіційний документ, — розповідає пан Гашпар. — Натомість міська рада, в порушення регламенту,відмовилась розглядати цей проект рішення і навіть не включила це питання в порядок денний. Можливо тому, що його прийняття потягнуло за собою значні видатки бюджету, оскільки тоді усі діти, котрі б отримали статус дитини, що постраждала внаслідок воєнних дій і збройних конфліктів отримали б право на безкоштовне харчування в закладах освіти, а за словами посадовців міської ради, місцевий бюджет зараз не може собі дозволити безкоштовно годувати усіх дітей. Можливо, на мою думку, саме тому і створена така довга черга, аби зменшити навантаження на бюджет, котре б виникло, якби 40 тисяч дітей, які мають право на отримання цього статусу, отримали б його одночасно.

Втім, у міській раді позиція щодо проекту, поданого пані Семененко інша: там вважають, що він порушує чинне законодавство? 

- Запропонований проект рішення міської ради «Про надання статусу дітям, що постраждали внаслідок воєнних дій та збройних конфліктів» буде суперечити Закону України «Про охорону дитинства», Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», оскільки не буде створювати ніяких наслідків для заявників, та буде таким, що буде порушувати права дітей. Тому не має підстав для винесення проекту даного рішення на розгляд сесії Чернігівської міської ради, — йдеться в оприлюдненому Олександром Гашпаром листі за підписом Олени Зінченко.

Наразі у Чернігові вже надано 2408 статусів дитини війни (з 46 тисяч, що можуть на цей статус претендувати).

Й аби зняти соціальне напруження та надати цей статус усім, хто має на нього право, здається, має бути зацікавленість усіх рівнів влади: як міської, так й обласної та загальнонаціональної.

А поки такої політичної волі немає, чернігівці продовжують записуватися у черги.

UPD від 18-45 28 вересня. Матеріал оновлено. До розділу «Чи можна зробити простіше?» додана позиція Олени Зінченко. 

Сєргєй Карась
Чернігівська Медіа Група

* * * 

Здійснено за підтримки Асоціації “Незалежні регіональні видавці України” в рамках реалізації проєкту Хаб підтримки регіональних медіа. Погляди авторів не обов'язково збігаються з офіційною позицією партнерів.